Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Карочко, — каже Діна, — ти до газети писала коли-небудь?
— Ні. А що це таке? Я навіть не розумію.
— Ну… ну напиши про свого хазяїна, як він із тобою поводився, а ми вмістимо в нашій газеті. Чи хазяїн не зобіжав тебе, не експлуатував, може, чого доброго, вдарив коли. — Потім на вухо: може, ліз коли… — Мідні очі аж блиснули. А Карочці лице вогнем ударило. От чортяка. От злякала. — А Діна далі:
— Напиши, мовляв, так було в хазяїна, а тепер он як.
— Ну, добре, а що з цього вийде?
— О, все може вийти. Як серйозне що-небудь, то, брат, Галанові аж он як влетить. Його, брат, так притиснуть. — Але Кара махнула рукою. Слово «серйозне щось» аж укололо.
— Та ну його. Не хочу порахунків зводити. Ну їх. Я на них дивитися не хочу. — Карі зробилося ніяково, вона почервоніла.
— Секретарю, секретарю, — гукнула Надя до Діни, жартуючи, — що ти позапартійних розважаєш? Хай збільшує продукційність праці. — Діна усміхнулася своїми мідними очима, ямочка заграла на повній, рожевій щоці. Усмішка миттю ховається за серйозний вигляд обличчя, й Діна йде до своєї машини. Кара порається коло своїх рукавів. Поринула в думках, підсьорбуючи кругленьким носиком і хилитаючи, як кущиком, кудлатою голівкою то в один, то в другий бік. Кущик нервово здригнувся. До неї підійшла Надя, вдарила легенько по плечі й неохоче сказала:
— Там якийсь просить, щоб ти вийшла.
Вона жужмом склала свою роботу й вибігла. За дверми в брудній білій толстовці стояв Джонатан Свіфт. Він не привітався з Карочкою. Його вугрувате лице здригнулося, рот якось широко перекосився, зелені жабині очі розгублено забігали, і з кривого рота вилетіло: га-га-га-га-га!
— Чого ви смієтеся? — питає Карочка.
— Ти… той, як ти сюди попала? — собі питає Джонатан і, не чекаючи на відповідь, тягне далі: — Веди мене всередину. Мені треба побачити, як працюють. Мені треба вивчити побут фабрики. Жива газета в вас є?
— Є. Стінна газета є.
— Женяться, розводяться?.. аборти… а? Це все є?
Карочка гнівається й ніяковіє. Мовчить. Але Джонатан і не цікавиться відповіддю. Він і не дивиться на Карочку. Він грубо роззявив рота й ловить щось, вишукує над головами швачок, що здивовано повернулися всі до нього.
— Познайом мене ти… ти… познайом мене з кимсь старшим…
Кара знайомить його з Надією.
— Джонатан Свіфт? — перепитує Надя. — Не родич того Свіфта, що Ґулівера написав? Та ви ж той… на ногу, т. Свіфте, не наступайте…
Джонатан навіть не чує.
— Ви… — питає він Надію, — до котрої години тут працюють?
— Та чого ми тут стоїмо, ходімте далі, — пропонує Надя. І пішла, шкандибаючи, поміж машинками. Свіфт ішов за нею з олівцем та блокнотом, штовхаючи всіх. Кароліну, що тут же йшла з Надією, уже забув, вона вже для нього не існує. Наче її й не було. Він іде за Надією, підвівши високо голову з роззявленим ротом. Якось зачепився об машину, мало не звалив її, але тільки розірвав собі толстовку. Тоді побачив, що коло нього Кароліна.
— Ага… ти… заший мені…
Пішли до Кариного місця.
— Так, значить… — Свіфт не доказав. Він сів на рукави, що лежали жужмом із голкою. Раптом схоплюється й голосно скрикує. Ззаду звисав рукав і стриміло вушко голки.
— Ах… пробачте, Кароліно… — Свіфт вириває голку й продовжує. — Це єрунда. В мене ось цікаві новини. Я ось, наприклад, був у Сибірі. Вивчав історію кумису. Навіть пив. Розумієш, пив кумис.
— А що то таке кумис? — питає Кароліна.
Але Свіфт наче й не чув. Він уже забув, що біля нього Кароліна. Дивиться кудись убік. Потім вийняв блокнот і щось записував. Потім довго розпитував Надю про життя на виробництві і, навіть не попрощавшися з нею та з Кароліною, пішов із майстерні. Білоголова робітниця гукнула йому вслід:
— Нахаба! Шантрапа!..
Коло порога Свіфт висякався й так незграбно махнув рукою, що полетіло робітниці на рукав.
Діна змахнула з опуклого чола волосся, заграла ямочкою на гарячій щоці, блиснула мідними очима, труснула повними грудьми й тоненьким дитячим голосом відкрила комсомольські збори кравецької майстерні. За списком головує такий-то, а за секретаря такий-то. Діна просить збори дотримуватись тиші. Он там у кутку хтось курить і балакає. Вона взяла в руки дзвоника, й кожен похапцем, пошепки кінчав розмову. Нарешті всі уважно дивилися на стіл. Діна передає дзвоника чубатому голові. Він весело всміхається до авдиторії, підіймає високо дзвоника догори й дзвонить з усієї сили, аж нагнувся лицем до стола. Авдиторія зашуміла легеньким сміхом. Але сміх цей зразу втих. Чубатий голова оголосив програму зборів.