Пастка-22

— Як справи? — пошепки спитав льотчик.

— Чудово, — відповів Йосаріан.

— Я бачив, як ви оце зараз впали. Подумав, з вами щось сталось.

— Здається, я зомлів.

— У нас в ескадрильї ходить чутка, буцімто ви сказали в штабі, що відмовляєтесь вилітати на бойові завдання.

— Це правда.

— Потім до нас приходили із штабу і сказали, що це лише чутки, що ви просто пожартували.

— А це брехня.

— Гадаєте, вам усе так минеться?

— Не знаю.

— Що вони з вами зроблять?

— Не знаю.

— Гадаєте, вони віддадуть вас під трибунал за дезертирство з поля бою?

— Не знаю.

— Сподіваюся, вам усе так минеться, — сказав льотчик з Данбарової ескадрильї, розчиняючись у темряві. — Тримайте мене в курсі справ.

Кілька секунд Йосаріан дивився йому вслід, а далі рушив до свого намету.

— Ей! — почувся голос за кілька кроків попереду. Це був Еплбі, що ховався за деревом. — Як справи?

— Чудово, — сказав Йосаріан.

— Я чув, тобі будуть погрожувати трибуналом за дезертирство з поля бою. Але до суду вони не дійдуть, бо навіть не певні, що зможуть довести твою провину. Також через цей скандал вони можуть погано виглядати в очах нового начальства. Окрім того, ти ще досі великий герой, бо вдруге заходив на міст біля Феррари. Здається, ти зараз перший герой у нашому полку. Я от подумав, тобі варто знати, що вони просто блефують.

— Дякую, Еплбі.

— Я заговорив з тобою, просто щоб попередити.

— Я тобі вдячний.

Еплбі соромливо поколупав землю носаком черевика.

— Пробач, Йосаріане, що ми тоді з тобою побилися в офіцерському клубі.

— Та все гаразд.

— Але бійку не я почав. По-моєму, то все сталося через Oppa, який вдарив мене по лиці ракеткою. Чому він це зробив?

— Ти в нього вигравав.

— А хіба я не мав у нього виграти? Хіба суть гри не в тому, щоб виграти? А тепер, коли він мертвий, уже не має значення, краще я грав у пінг-понг чи ні, адже так?

— Певно, що так.

— І вибач, що я здійняв таку бучу через ті таблетки атабрину, коли ми сюди летіли. Якщо ти хочеш підхопити малярію, то це твоя справа, адже так?

— Не переймайся, Еплбі.

— Я лише старався виконувати свій обов’язок. Я корився наказам. Мене завжди вчили коритися наказам.

— Та не переймайся.

— Знаєш, я сказав підполковнику Корну і полковнику Каткарту, що, на мою думку, вони не повинні змушувати тебе літати на завдання, якщо ти цього не хочеш, а вони сказали, що дуже в мені розчаровані.

Йосаріан сумовито всміхнувся.

— Певно, що розчаровані.

— Ну, та мені байдуже. Дідько, ти відлітав аж сімдесят одне завдання. Цього має бути досить. Думаєш, вони тебе відпустять?

— Ні.

— Скажімо, коли б вони відпустили тебе, їм довелося б відпустити і всіх нас, адже так?

— Саме тому вони не можуть мене відпустити.