Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
— Б’юся об заклад, тут у них бурдей, — зашепотіла Ар’я до Гендрі.
— Та ти навіть не знаєш, що таке бурдей.
— А ось і знаю, — наполягала Ар’я. — Це як заїзд чи корчма, тільки з дівчатами.
Він знову зашарівся.
— Тоді що ти тут робиш? — запитав він сердито. — Шляхетним панянкам, хай їм грець, не місце у бурдеях, це тобі кожен скаже.
Одна з дівчат сіла поруч із ним на лаву і спитала:
— Хто це тут шляхетна панянка? Оця кістлява мала? — Вона подивилася на Ар’ю і зареготала. — А я, щоб ти знала — дочка короля!
Ар’я зрозуміла, що з неї кепкують.
— Ні, неправда!
— Хтозна — може, й правда. — Дівчина знизала плечима, і з одного з них упала сукня. — Кажуть, король Роберт гойдав мою матір, коли ховався тут перед битвою. Певно, він і з іншими дівчатами грався. Та Леслин каже, що найдужче майбутній король полюбляв мою матусю.
Ар’ї спало на думку, що дівчина справді має волосся таке саме, як у старого короля — велику рясну шапку, чорну, мов вугілля. «То й що з того? Гендрі теж має таке саме. Скільки ще на світі таких чорнявих?»
— Мене кличуть Дзвінкою, — мовила дівчина до Гендрі. — На честь Битви Дзвонів. Можу в твої дзвіночки закалатати. Хочеш?
— Ні, — буркнув він похмуро.
— Та хочеш, хочеш! — Вона попестила йому руку аж до плеча. — З друзів Тороса і князя-блискавки я грошей не беру.
— Кажу тобі: ні! — Гендрі скочив на ноги і вибрався з-за столу надвір, у темряву ночі.
Дзвінка обернулася до Ар’ї.
— Може, він дівчат не любить?
Ар’я здвигнула плечима.
— Та він просто дурний. Любить лощити шоломи і бити по мечах молотками.
— А… ну гаразд.
Дзвінка натягла сукню на плече і пішла балакати з Джаком-Щасливцем. Скоро вона вже сиділа в нього на колінах, хихотіла і ковтала вино з його кухля. Зеленоборід обіймав зразу двох дівчат — по одній на кожному коліні. Анжей зник разом зі своєю веснянкуватою, і Лима теж ніде не було видно. Том Семиструнний сидів біля комина і співав «Квітнуть діви навесні». Ар’я потрошку сьорбала з кухля вино, розведене водою, що подала їй руда хазяйка, і слухала спів. Навпроти через майдан гнили у клітках мерці, а тут, у «Бросквині», панували веселощі. Утім, їй здалося, що чимало присутніх регочуть якось занадто гучно та вимушено.
Їй начебто випадала зручна нагода вибратися назовні й вкрасти коня, та Ар’я не бачила в тому жодного зиску — однак вона могла утекти хіба що до міської брами. «Сотник нізащо мене не пропустить. А якби і пропустив, то навздогін кинеться і Гарвін, і той Мисливець із його хортами.» Якби ж вона мала мапу… хоч би подивитися, чи далека дорога від Камінного Септу до Водоплину.
Зрештою кухоль скінчився, і Ар’я закуняла. Гендрі не повернувся. Том Семиструнний співав «Два серця б’ються, як одне» і наприкінці кожного вірша цілував нову дівчину. В кутку коло вікна Лим та Гарвін стиха балакали з рудоволосою Рутою.
— …цілісіньку ніч у цюпі з Хайме, — почула вона слова жінки. — Вона і ота дівоха, що вбила Ренлі. Перебули вони, значить, утрьох, а на ранок пані Кетлін з якогось дива узяла та й відпустила його.
На цьому Рута видала горловий смішок.
«Брехня» — подумала Ар’я. — «Не могла мати такого зробити.» Раптом вона відчула гнів, сум і тугу за рідними одночасно.
Коло неї присів якийсь старий.
— Ой, яка малесенька гарнесенька бросквиночка! — Подих його смердів майже так гидко, як мерці у клітці; малі свинячі очиці обмацували її згори донизу. — А чи має моя солодка бросквиночка таке ж солоденьке ім’ячко?
Пів-удару серця вона не могла втямити, ким зараз має бути. Певно ж, не солодкою бросквинкою… але і не Ар’єю Старк… ні, не можна — тільки не тут, перед цим смердючим п’яндиголовою.
— Я…
— Вона моя сестра. — Гендрі поклав важку долоню на плече старого і добряче стиснув. — Ану дайте їй спокій.
Старий рвучко обернувся, вочевидь шукаючи сварки, та побачив статуру Гендрі й хутко роздумався.
— Сестра, кажеш? То що ж ти за брат такий? Я б свою сестру до «Бросквини» не привів. Нізащо!
Він підвівся з лави і з бурмотінням пішов геть — мабуть, знайомитися з новими подружками.
— Навіщо ти таке сказав? — Ар’я скочила на ноги. — Ти ж мені не брат!
— Та вже ж не брат, — з раптовою люттю буркнув він. — Куди нам, хамам, родичатися з вельможними панянками!