Золотий маг. Книга 1. Зерно
- Автор: Бакума Микола Олександрович
- Серия: Золотий маг #1
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Самміт-книга
- ISBN: 978-617-7350-72-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Золотий маг. Книга 1. Зерно». Краткое содержание книги:
— Дякую, офіцере. Можете бути вільним, — прогарчав Атавхаї. Офіцер задоволений, що спілкування з демоном закінчилося, з полегшенням одразу пішов.
— Ластерку, чи оглянули ви околиці і чи знайшли щось? — звернувся до командера маг.
— Так, все оглянули. На жаль, нічого не знайшли. Тільки сліди зомбі і скелетів. Нічого, що могло б вказати на того, хто керував усім цим, не знайшли. А після вчорашньої команди принца не чіпати нічого, ми взагалі припинили пошуки, тільки охороняли й не підпускали сюди сторонніх.
— Добре. Поки все зрозуміло. Ви залишайтеся тут, а ми з моїми помічниками почнемо огляд.
Атавхаї підійшов до лежачих тіл мертвяків і почав їх розглядати. Потім намалював на землі біля них пентаграму, взяв у Касталатуса кілька магічних предметів, розклав їх та почав ритуал. Він кидав в пентаграму одне заклинання за іншим. Лінії то розгоралися вогнем, то гасли, спалахували магічні предмети, один раз Ніку навіть здалося, що він почув якесь виття з магічного малюнка. Потім все обірвалося. Атавхаї піднявся і підійшов до групи, яка терпляче чекала закінчення ритуалу.
— Що мені поки вдалося дізнатися. Зроблено все добре і на совість. Мертвяки досить свіжі. Максимум два дні, як померли. Скелети старі, але лише декілька днів, як підняті з могил. Сюди вони йшли. Йшли не дуже довго. На жаль, всі нитки, які вели до керуючого всім цим, добре перерізані. Тому поки я не можу сказати, хто це зробив, — втомлено сказав демон. А потім звернувся до Магістра Весела: — Веселе, тепер твоя черга. Може, тобі вдасться дати нам ниточку. Ти спробуй хоча б вказати, звідки велося керування нападом.
Весел схилився над мерцями, скривився від виду і запаху, але приступив до магічних дій. Нік прошепотів заклинання магічного зору та став спостерігати. Магістр промовив заклинання, влив у трупи трохи магічної сили. Відгуку ніякого не було. Ще одне заклинання, ще одне, сили вливалося все більше й більше, але результату, як і раніше, не було. Тільки після десятка заклинань Нік помітив невелику зміну. З одного з трупів піднялася невелика хмарка срібного пилу і тут же розчинилася. Але професор встиг зреагувати, нахилився й вдихнув залишки цієї хмарки, після чого розслабився та припинив заклинання.
— Ну, що там? Ти зміг хоч щось дізнатися? — з нетерпіння накинувся на нього Атавхаї.
— Дай перевести дух, — попросив втомлений професор. — Ти знаєш, настільки добре все обірвано, що сліду управління не залишилося. Мене ще здивував фон використовуваної енергії, він був ніби нейтральним. Я в ньому не помітив особистості мага. Але, мабуть, йому все-таки довелося застосувати свою енергію, коли він зшивав рани мерця, щоб використовувати його. Фон цієї енергії я і зумів вловити.
— Ніку, я помітив, що ти спостерігав, — звернувся він до Ніка. — Це тобі гарний урок, що треба до кінця шукати енергію, яка використовувалася при заклинаннях. Навіть невеликої краплі достатньо, щоб зрозуміти заклинання або хто його застосував. Нагадаєш мені потім у школі, я з тобою займуся цим.
— Веселе, ти, певно, вмираючи, вчити будеш, — злився від нетерпіння Атавхаї. — Ми тут не для цього. Що ти зміг дізнатися?
— Довідатися нічого, але залишився невеликий магічний фон. Знаєш, як легкий запах парфумів жінки, яка пройшла повз.
— Веселе, я тебе зараз придушу, — гарячкував демон.
— Добре. Добре. Сам звик незграбно працювати з купою енергії. Нехай учні хоч чомусь навчаться. Зараз. Спробую пройтися по сліду цієї енергії. Може, знайдемо місце роботи мага.
Він зосередився, закрив очі і вимовив чергове заклинання. Потім, як собака, почав нюхати повітря, шукаючи знайомий запах. Мабуть, він зовсім не жартував, порівнюючи слід енергії зі слідом запаху. Так із закритими очима він і пішов по дорозі. Нік хотів було його підхопити, щоб професор не впав, але Атавхаї його зупинив.