Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Командере, це професор Атавхаї, маг-Некромант, який на прохання принца Тана взявся за розслідування замаху. Поруч з ним Магістр Весел і учень Касталатус, які будуть йому допомагати. Навіщо тут я, поки не зрозуміло. Напевно, щоб представити вас один одному. Професоре, це командер Рас Ластерк і його офіцери. Ну а хто з вас двох буде головний — розберетеся як-небудь самі.

— Ну що ж, командере, давайте ведіть показуйте нам місце нападу, — відразу розпорядився Атавхаї.

Вони пішли до місця події. Командер Ластерк, хоч і тримався впевнено й не подавав поганий приклад своїм підлеглим, весь час намагався, щоб між ним і Атавхаєм знаходився Нік. Наближатися до демона він боявся. Решта офіцерів трималися позаду на пристойній відстані та не приховували свого страху. Разом з ними, для їх же спокою, йшли Весел і Касталатус.

Вони підійшли до галявини та побачили малоприємну картину, яка залишилася після замаху на короля. Трава була вся витоптана, скрізь були розкидані людські кістки, на стежці лежало три людських трупи і труп коня. Солдат, що охороняв місце битви, віддав честь командеру й пропустив їх.

— Командере, перш ніж ми приступимо до вивчення місця, мені б хотілося почути розповідь від очевидця, що тут вчора відбулося, — попросив Атавхаї.

— Так, звичайно. Вас чекає один з офіцерів охорони, який вчора був на місці, — відповів Ластерк і підізвав одного з військових, що стояв неподалік. Рука офіцера була замотана та прив’язана до тіла, очевидно, після вчорашнього поранення.

— Офіцере, розкажіть нам докладно, що вчора тут відбулося, — наказав командер.

— Вчора його величність король, як зазвичай, відправився на полювання, — трохи хвилюючись, почав розповідь офіцер. З одного боку, йому було боляче і неприємно згадувати подію, а з іншого — лякала нависла над ним фігура демона. — Ми завжди їдемо цією дорогою на полювання, тому знаємо її добре. Його величність їхав у супроводі трьох єгерів і десяти охоронців. Всі були верхи. Коли ми під’їхали до цієї галявини, то побачили двох людей, які стояли на дорозі. Люди часто звертаються до короля, коли він їде на прогулянки або на полювання, тому поява цих двох не дуже нас здивувало. Ми зупинилися, і в цей момент ці двоє оголили мечі й кинулися на офіцера, який їхав попереду. При цьому, як по команді, з обох боків на нас кинулися скелети. Вони теж були озброєні, правда, в деяких були мечі, у деяких алебарди, у частини — списи і піки. Ми не очікували нападу, тому нападникам відразу вдалося вбити декілька коней та офіцерів охорони. Але, швидко оговтавшись, ми кинулися знищувати нападників. Проблема була ще й у тому, що це були мерці. Вони не падали і не вмирали від удару мечем, а продовжували наступати. Ми згрупувалися навколо короля, не даючи їм дістатися до нього. Але в якийсь момент в захисті утворилася прогалина й туди кинувся один з мертвяків, який до цього в бою участі не брав. Очевидно, він чекав такого моменту, щоб нанести удар королю. Але кінь під королем, мабуть, злякавшись мерця, встав дибки і скинув короля на землю. Цим він його врятував. Удар мертвяка прийшовся в коня. Ми відразу зарубали мерця. І після цього все одразу припинилося. Може, той, хто ними керував, зрозумів, що мета не досягнута і кинув управляти ними. Скелети відразу повалилися на землю простими купами кісток. Що дивно, швидко помер і кінь короля, хоча рана була незначна, певно, меч міг бути отруєний. Ми одразу посадили короля й частину охорони на вцілілих коней та відправили в замок. Ось ніби і все.