«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Всі сї справи дуже загострили відносини правительства до Запорожа з кінцем 1760-х років. До того пришла ще війна з Туреччиною, що вийшла, мовляв, з своєвільного нападу Запорожцїв на пограничне турецьке містечко Балту. В Колїївщинї Запорозцї теж були сильно замішані; правительство росийське помогало польським панам задавити се повстанпє і годило ся йому приборкипі й Сїч, з котрої йшло гайдамацтво на польську Україну.
З другого боку. Запорожці—як доносили росийські власти, особливо докучали Новоросийській губернії, зганяючи осаджені там села та осаджуючи против них свої. Росийське правительство рішило знищити Січ. Але бояло ся якогось воєнного розруху, і через те повело діло по малу, потайки, щоб захопити Запорожцїв зовсім неприготованими. По скінченню турецької війни, в 1775 році секретно розіслані були воєнні команди росийські в запорозькі степи — відбирати зброю від Запорозцїв, що були на промислах, а літом генерал Текелї з великим військом росийським війшов в запорозькі землі як добрий приятель, зайняв запорозькі паланки (округи) своїми військами і разом з тим несподівано обложив саму Сїч. Виставивши перед нею свою артилерією, дня 5 червня післав оповістити Сїчовиків, що Січи більше не має бути, Запорожці мусять піддати ся, покинути Січу й розійти ся, коли не хочуть, щоб росийське військо їх воювало. Страшенно се збентежило Запорозців; не знали, що робити. Багато було таких, що не хотіли давати ся, а бити ся з московським вийськом. Але Калнишевський з иньшою старшиною і архимандрит січовий стали іх намовляти, щоб покорили ся, бо однаково не подолїють московської сили. Запорожці послухали і піддали ся Сїч зруйновано, і дня 3 серпня царським указом оповіщено про її скасованнє, „з знищеннєм самого імени запорозьких козків". Широко оповідали ся причини такого несподіваного вчинку, і тут дуже цікаво бачити суперечність в тих мотивах. З одного боку робив ся той закид, що Загіорожцї, ухиляючи ся від господарського і семейногожитя, затримують в дикім стані свої краї, не даючи розширяти ся в них господарству і торіовлі, з другого боку — що Запорожці останніми часами стали відступати від давнїйшого житя, почали заводити своє хозяйство і оселили в своїх сторонах до пятидесяти тисяч хліборобської людности.
Та найбільше було дивне, що тих старшин, які намовляли Запорожцїв не противити ся, а покорити ся царській волі, арештовано і розвезено по монастирях в тяжке засланнє. Довго навіть не було нічого звісно про них, думали, що вони пропали. Аж потім виявило ся, що Калнишевського заслано в Соловецький монастир, на Білім морю і він там замкнений в самітній келії, не бачучи людського лиця, прожив ще цїлих двадцять пять лїт. Очевидці прочане, що бачили його в перших роках XIX в., оповідали, що його випускали три рази на рік у монастирську трапезу з одиночної келії вязницї: на Різдво, Великдень і Спаса. Він питав ся людей, хто тепер царем і чи все добре в Росії. Але огорожі не позволяли богато розмовляти. Схуд і зсох ся від старости, був весь сивий, а вбраний по козацьки в сіінїй жупан китайчатий, з двома рядами ґудзиків. Вмер 1803 року, маючи 11.2 лїт. Перед тим 1790 р. вмер військовий писар Глоба, засланий також в оден північний монастир, і судя Павло Головатий, в Сибири, в монастирі тобольськім.