Джерело

Вона зробила рух, щоб вийти.

— Домінік, невже ти вже йдеш? — його голос лунав ображено. — Нічого не скажеш? Анічогісінько?

— Ні.

— Домінік, ти мене розчаровуєш. А я ж так чекав на тебе! Зазвичай я дуже самодостатня людина, але іноді потребую аудиторії. Ти єдина особа, з якою я можу бути самим собою. Гадаю, це тому, що ти аж так мене зневажаєш, що жодне моє слово не має сенсу. Затям, я це знаю, але мене це не бентежить. Окрім того, методи, що я випробую на інших людях, на тебе не діють. Доволі дивно, але з тобою мені залишається лише бути чесним. Чорт, нащо здалася моя майстерна робота, якщо ніхто про неї не дізнається? Якби ти стала такою, як раніше, ти зараз сказала б мені, що це психологія вбивці, який здійснив досконалий злочин і зізнається у ньому, тому що не може пережити, що про це ніхто не дізнається. А я відповів би тобі, що так воно і є. Мені потрібні глядачі. У цьому і проблема з жертвами — вони не знають про те, що вони жертви. Так і має бути, але це стає нудним, і половина насолоди випаровується. Ти ж даруєш рідкісне задоволення — жертва, здатна оцінити майстерність ката… Заради Бога, Домінік, ти йдеш, коли я майже благаю тебе залишитися?

Вона взялася за клямку. Він стенув плечима і знову вмостився у кріслі.

— Добре, — сказав він. — Між іншим, не намагайся підкупити Гоптона Стоддарда. Зараз він їсть лише з моїх рук. Він не продасться.

Вона вже відчинила двері, але зупинилася і зачинила їх знову.

— О, так, звісно. Я знаю, що ти вже намагалася, але марно. Ти не така багата. У тебе забракне грошей, щоб викупити храм, і ти стільки не назбираєш. А Гоптон не візьме від тебе жодних грошей на реконструкцію. Знаю, що ти і це пропонувала. Він хоче отримати гроші від Рорка. До речі, думаю, Рорку не сподобається, якщо я розповім йому, що ти намагалася це зробити.