Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
- Так, вони це полюбляють, - визнав Дамблдор.
Знизу долинув гуркіт і крики, ще голосніші, ніж досі; здавалося, битва точиться вже на самих гвинтових сходах, що ведуть туди, де стояли Дамблдор, Мелфой і Гаррі. Серце Гаррі закалатало в його невидимих грудях… хтось помер… Мелфой переступив через тіло… Хто ж то був?
- Так чи так, а в нас лишилося мало часу, - сказав Дамблдор. - Отож, Драко, спробуймо знайти для тебе вихід.
- Для мене вихід?! - обурився Мелфой. - Я, блін. стою тут з чарівною паличкою… та я вас зараз уб'ю…
- Хлопче, не блефуй. Якби ти збирався мене вбити, ти зробив би це відразу, коли мене роззброїв, а не почав би ці милі балачки про засоби й методи.
- Карочє, я не маю іншого виходу! - зненацька побілів, як і Дамблдор, Мелфой. - Я мушу це зробити! Він мене вб'є! Повбиває всіх моїх рідних!
- Я розумію всю складність твого становища, - сказав Дамблдор. - Інакше б я одразу став на твоєму шляху. Просто я знав, що тобі кінець, якщо Лорд Волдеморт зрозуміє, що я тебе запідозрив.
Мелфой аж зіщулився, почувши це ім'я.
- Я не хотів говорити з тобою про завдання, яке він тобі доручив, бо він міг застосувати проти тебе виманологію, - вів далі Дамблдор. -А тепер ми нарешті можемо поговорити відверто… не було завдано ніяких збитків, ти нікому не заподіяв шкоди, на твоє превелике щастя, усі твої ненавмисні жертви вижили… Драко, я можу тобі допомогти.
- Не можете, - заперечив Мелфой, а його рука з чарівною паличкою шалено тряслась. - Ніхто не може. Він наказав мені це зробити, а інакше він мене вб'є. Я не маю вибору.
- Перейди на наш бік, Драко, і ми заховаємо тебе надійніше, ніж ти можеш собі уявити. Ба навіть більше, я сьогодні пошлю членів Ордену до твоєї матері, щоб її теж заховали. Твій батько зараз сидить у Азкабані і йому ніщо не загрожує… коли настане час, ми оборонимо і його… перейди на наш бік, Драко… ти ж не вбивця… Мелфой дивився на Дамблдора.
- Але ж я так далеко зайшов, - задумливо проказав він. - Усі думали, що я загину, а я тут… і ви в моїх руках… я маю чарівну паличку… ви від мене залежні…
- Ні, Драко, - спокійно заперечив Дамблдор. - Тут зараз усе залежить тільки від мене, а не від тебе.
Мелфой не відповів. Він хапав ротом повітря, рука з чарівного паличкою не переставала трястися. Гаррі здалося, що вона ледь-ледь опустилася…
Та несподівано на сходах загриміли кроки, а ще за секунду Мелфоя відштовхнули з дороги чотири постаті в темних плащах, що вирвалися з дверей до фортечних валів. Знерухомлений Гаррі з жахом дивився на цих чотирьох: схоже, смертежери взяли таки гору в битві, що лютувала внизу.
Дебелий чолов'яга з дивним косим поглядом хрипко за хихотів.
- Дамблдора загнали в кут! - він повернувся до присадкуватої низенької жінки, що з вигляду могла бути його сестрою. -Дамблдор без палички, Дамблдор сам! Молодець, Драко, молодець!
- Добрий вечір, Амікусе, - спокійно привітався Дамблдор, немовби чолов'яга завітав до нього на чай. - Ти й Алекту привів… чудово…
Жінка сердито пирхнула.
- Думаєш, твої дурні кривляння врятують тебе від смерті? - зневажливо кинула вона.
- Кривляння? Ні-ні, це норми етикету,-відповів Дамблдор.
- Давай, роби,-звелів чужинець, що стояв біля Гаррі- великий кремезний тип з переплутаним сивим волоссям і бакенбардами. Чорний плащ смертежера був йому тісний. Голос його не був схожий на людський: не голос, а хрипкий гавкіт. Гаррі вдарила в ніс потужна суміш запаху бомжа, поту й, безсумнівно, крові. На брудних руках чолов'яги стирчали довгі жовтуваті нігті.
- Це ти, Фенріре? - запитав Дамблдор.
- Авжеж, - прохрипів той. - Радий мене бачити, Дамблдоре?
- Не сказав би…
Фенрір Ґрейбек оскалився, вищиривши гострі зуби. На підборіддя йому крапнула кров, і він повільно й безсоромно облизав губи.
- Ти ж знаєш, Дамблдоре, як я люблю дітей.
- Тобто ти тепер нападаєш навіть тоді, як немає повного місяця? Незвично… Ти розвинув такий смак до людської плоті, що вдовольняти його раз на місяць тобі вже замало?
- Вгадав, - погодився Ґрейбек. - Це тебе, Дамблдоре, мабуть, шокує? Лякає?
- Не вдаватиму, що це не викликає в мене огиди, - визнав Дамблдор. - І мене трохи шокує, що Драко запросив таких, як ви, до школи, де живуть його друзі…
- Ні, - буркнув Мелфой. Він не дивився на Ґрейбека; здається, волів би взагалі його не бачити. - Я не знав, що
він прийде…
- Я, Дамблдоре, не хотів пропускати відвідин Гоґвортсу, - просипів Ґрейбек. - Це ж така нагода перегризти пару горлянок… чудесно, чудесно…
Він колупався в зубах жовтим нігтем, глузуючи з Дамблдора. -Не відмовлюся й від тебе на десертик, Дамблдоре…