Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Я так ослаб… - прошепотів він.

- Не хвилюйтеся, пане директоре, - відразу почав його заспокоювати Гаррі, стурбований неймовірною Дамблдоровою блідістю і виснаженим виглядом. - Не хвилюйте ся, ми зараз звідси виберемося… спирайтеся на мене, пане директоре…

Гаррі поклав здорову Дамблдорову руку собі на плече і, згинаючись під вагою його тіла, повів директора вздовж берега.

- Захист був… що не кажи… добре продуманий, -ледь чутно проказав Дамблдор. - Один би з цим не впорав ся… Гаррі, ти добре себе проявив, дуже добре…

- Не треба тепер говорити,-попросив Гаррі, наляканий тим, як Дамблдор ковтає слова і ледве волочить ноги, - побережіть енергію, пане директоре… ми скоро звідси виберемося…

- Прохід крізь арку знову буде замурований… візьми мій ніж…

- Немає потреби, я подряпався на камінні, - заперечив Гаррі, -лише скажіть, де…

- Отут…

Гаррі потерся об каміння роздряпаною рукою - отримавши свою криваву пожертву, арка негайно проявилася. Вони перейшли зовнішню печеру, й Гаррі допоміг Дамблдорові зійти в крижану морську воду, що заповнювала розколину в скелі.

- Усе буде добре, пане директоре, - знову й знову при мовляв Гаррі, стривожений Дамблдоровою мовчанкою ще більше, ніж його ослаблим голосом. - Уже недалечко… я зможу явити нас обох назад… не хвилюйтеся…

- Я й не хвилююся, Гаррі, - незважаючи на крижану воду, трохи впевненіше промовив Дамблдор. - Я ж з тобою.