Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

У 1776 році Гердер оселився у Веймарі, який перетворювався на нову культурну столицю Європи. Його «Ідеї до філософії історії людства» було написано саме там протягом 1780-х років — перша частина вийшла 1784 року, а четверта 1791 року. Останні томи Ґіббона з’явилися 1788 року, отже, дві епічних праці творилися майже одночасно. Теми їх також багато в чому перехрещувалися: після перших двох частин, де Гердер розглянув такі проблеми, як земля, природа людини, різновиди роду людського, походження мови, науки, мистецтва й релігії, у третій частині він перейшов до стародавньої історії, зокрема до греків і римлян. На початку четвертої частини мова зайшла про варварів античної історії — «північних народів старого світу». (438) То були «варварські й кочові народи», «рештки» яких ще можна зустріти в горах або недоступних районах, «де їхня стара мова і якісь залишки давніх звичаїв трохи вказують на їхнє походження». Допитливому антропологові нечасто випадала така нагода, але сліди загальнішого характеру фахівець міг побачити й у себе вдома, навіть у Веймарі. Річ у тім, що північні варвари, хоч куди б вони йшли, «приносили з собою вандало-ґотсько-скіфсько-татарський спосіб життя, відбитки (Merkmale) якого досі залишилися в Європі» 65. Звісно, пошук скіфських відбитків і татарських слідів у XVIII столітті був основою для вивчення давньої історії Східної Європи.

У наступних розділах Гердер розглядає, по-перше, басків, ґелів і кімврів; по-друге, фінів, латишів і прусів; по-третє, германців і, нарешті, слов’ян. Угорців згадано поряд із фінами, але Гердер передбачав, що внаслідок постійних перемішувань і взаємовпливів угорська мова невдовзі опиниться на грані вимирання. Таке провіщення ще більше перетворювало Східну Європу на слов’янський реґіон, який Гердер географічно означував «від Дону до Ельби і від Балтійського моря до Адріатичного». Опис цієї території за допомоги річок спричинявся до розмивання національних кордонів, що для Вольтера у XVIII столітті означало існування однієї всеохопної Російської імперії, а для Черчилля у XX — єдиного монолітного радянського блоку. Для Гердера таке руйнування кордонів тягло за собою виникнення етнічно уніфікованого реґіону — «велетенського простору, що його в Європі населяє досі переважно одна-єдина Нація» 66. Коли Гердер зосереджується на питаннях етнографії, то розрізнення між давньою і новітньою історією легко зникають.