Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Вступ до опису морлахів мав назву «Звичаї морлахів», і автор звертається безпосередньо до читачів, припускаючи, що вони знають похмурі легенди про цей народ.

Ви, безсумнівно, часто чули про морлахів як народ лютий, нерозважний, негуманний і здатний на будь-який злочин. Мешканці морського узбережжя Далмації оповідають безліч жахливих історій про жорстокість цих людей, про те, як вони, сподвигнені жагою грабунку, часто чинили найжахливіші звірства за допомоги вогню й меча 82.

Припущення, що читачі знають ці оповіді, людині XX століття може видатися дивним, адже сьогодні мало хто взагалі чув про морлахів. Та навіть 1770 року, коли Фортіс вирушив до Далмації, леґенди про них були знані лише на берегах Адріатики, й твердження, що саме їхнє ім’я викликатиме жах у серцях читачів, мало сенс лише в контексті італійського ориґіналу, опублікованого у Венеції. (448) Твір Фортиса перетворив морлахів на предмет міжнародного зацікавлення. А їхнє подальше падіння з вершин слави до забуття свідчило, що Східна Європа мала особливу силу підпорядковувати собі уяву Західної Європи часів Просвітництва, особливо коли йшлося про варварство, виявлене так близько від власного дому.

Леґенда про морлахів, яку, на думку Фортіса, мусили знати його читачі, в загальних рисах дуже збігається з іще не опублікованим зневажливим описом давньої історії слов’ян у Едварда Ґіббона: народ, що «безкарно плюндрував міста Іллірії й Фракії» та вбивав своїх ворогів «з надмірною і навмисною жорстокістю». Ця подібність змушує замислитися над складним переплетінням давньої історії та новочасної антропології, яке визначило погляд Просвітництва на варварство у Східній Європі. Сам Фортіс намагається розвіяти упередження своїх читачів щодо морлахів, вважаючи за свій «обов’язок описати те, що я сам бачив щодо їхніх звичаїв і схильностей, і, в такий спосіб, хоч трохи виправдати цю націю» 83. Це виправдання — дослідження у дусі культурної антропології — набрало форми докладного опису моральних і домашніх чеснот, дружніх стосунків і суперечок, здібностей і мистецтв, забобонів і звичаїв, шлюбу і дітонародження, їжі й одягу, музики й танців і, нарешті, обряду поховання. Попри всі антропологічні ознаки цього опису, сам Фортіс не вживав терміна «антропологія», який у кінці XVIII століття тільки-но входив у вжиток. У своєму початковому богословському значенні це поняття стосувалося приписування Богові людських якостей, і лише в 1788 році Александр-Сезар Шаванн у своїй праці «Антропологія, або Загальна наука про людину» надав цьому слову новочасного значення 84. З огляду на зрослий інтерес епохи до диких народів і «мапи людства» ця назва виявилася дуже доречною для науки, яка починала формуватися.