Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Всі нерозвинені народи співають і працюють; вони співають про те, чим займаються, і оспівують свої заняття, їхні пісні — архіви народу (das Archiv des Volks), скарбниця їхньої науки і релігії, їхньої теогонії і космогонії, діянь їхніх батьків і подій їхньої історії 62.

Фольклор для Гердера був точкою, в якій ці народи зринали із нерозвиненого минулого до антропологічного сьогодення — кожен зі своїм особливим архівом, котрий виконував функцію його етнографічної ідентифікації. Що ж це за народи? Гердер спробував окреслити географічний ареал фольклорних студій: «У самій Європі досі є низка народів не пізнаних, не описаних з цього погляду. Ести і латиші, венеди і слов’яни, поляки і росіяни, фризи і прусси» 63. Звісно, більша частина цієї праці пізнання й опису мусила охопити Східну Європу. Але сам список дуже цікавий: в ньому перемішалися національні й реґіональні, стародавні й сучасні назви. До слов’ян Гердер ще не зараховував автоматично поляків і росіян. Його підхід до фольклору змінював звичні категорії аналізу.

Свою першу збірку народних пісень Гердер видав у 1778 році, в рік смерті Руссо. Безсумнівно, пропонуючи 1769 року зробити Еміля національним дитям Лівонії, (437) він складав шану ідеям Руссо; в їхніх поглядах на національну культуру і національну ідентичність чимало спільного. У своїх «Міркуваннях» Руссо пропонував Польщі створити національні установи, щоб «виховати геній, характер, смаки і манери» поляків. Він наполягав на збереженні «давніх звичаїв» і навіть «запровадженні (нових) звичаїв, які пасували б полякам», аби в такий спосіб зміцнити їхню національну ідентичність 64. Інтерес Руссо до давніх звичаїв скидався на Гердерове захоплення фольклором, але пропозиція щодо введення нових звичаїв (тобто, іншими словами, незвичаєвих звичаїв) виказує подальшу мету Руссо — формування національної ідентичності. За Гердером, національна ідентичність лежить у фольклорі й давніх звичаях — своєрідному історичному архіві, за допомоги якого можна її означувати і досліджувати. Але мета антропологічного підходу Гердера полягала не так у вихованні ідентичності народу, як у розпізнаванні його і розміщенні на «мапі людства». Якщо Руссо мріяв, аби назва Польщі стала незникомим національним символом, який зберігатиметься у серцях поляків, Гердер усунув поляків з власної наукової схеми незадовго до того, як Польщу було стерто з європейської мапи. Адже, підкреслюючи питання мови, давньої історії, антропології та фольклору, він знайшов такий методологічний ракурс, за якого Польща розчинялася в загальному слов’янському світі. Майстерне володіння «архівами» дозволяло Гердерові довільно обирати аналітичні категорії.