Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
«Хлопчак знахабнів від того, що став лицарем», подумав собі Тиріон. «А ще від того, що вбив короля Роберта».
— А й справді, вино — штука доволі небезпечна. — Він посміхався, коли наливав. — Щодо великого маестра Пицеля… якщо сестричка так про нього непокоїться, то мала б з’явитися сама, як на мене. А прислала тебе. Що я маю думати?
— Думай, що хочеш, а бранця звільни. Великий маестер — вірний друг і непохитний прибічник королеви-намісниці. Він знаходиться під їхнім особистим захистом. — Вуст хлопця торкнувся натяк на зловісну посмішку. «Отакої, малий набирається від Серсеї науки.» — Їх милість ніколи не дозволять такого свавілля. Вони нагадують, що правлять як намісниця короля Джофрі на державі.
— А я є Правицею короля Джофрі.
— Правиця служить, — набундючено повідомив молодий лицар. — А намісник править, поки король не досягне повноліття.
— Ти б написав усе це на папірці, бо інакше боюся забути.
Вогонь весело тріщав у комині.
— Можеш залишити нас, Поде, — мовив Тиріон до зброєносця. Коли малий зник, він знову обернувся до Ланселя. — Маєш іще щось сказати?
— Так! Їх милість доручили мені повідомити, що пан Джаселин Бережняк відмовився виконати наказ, відданий від імені самого короля.
«То виходить, Серсея вже наказувала Бережняку відпустити Пицеля, а той дав їй одкоша.»
— Зрозуміло.
— Королева наполягає, щоб його звільнили з посади і ув’язнили за зраду. Я застерігаю…
Тиріон відставив келиха з вином.
— Не смій мене про щось застерігати, малий.
— Не малий, а пан лицар, — стулив губи Лансель і торкнувся піхв меча — напевне, для того, аби нагадати Тиріонові, що він його має. — Розмовляй до мене з належною шаною, Бісе.
Він, поза сумнівом, намагався говорити загрозливо, але пришелепкувата смужка вусів над губою геть руйнувала силу його слів.
— Овва! Ти краще прибери руку з меча, бо зараз гукну, сюди влетить Шагга і вб’є тебе. Сокирою вб’є, прошу завважити, а не міхом з вином.
Лансель зачервонівся. Невже цей дурень справді гадав, що його участь у смерті Роберта лишиться непоміченою?
— Я лицар і не дозволю…
— Я помітив, що ти лицар. Ану скажи мені ось що: Серсея наказала висвятити тебе в лицарі до чи після того, як взяла до ліжка?
У зелених очах Ланселя майнуло щось таке, чого Тиріонові цілком вистачило. Отже, Варис казав правду. «Принаймні, ніхто не посміє сказати, що моя сестра не дарує родичів своєю любов’ю.»
— Що таке, язика заціпило? Кудись зникла охота мене застерігати, пане лицарю?
— Ти забереш назад цю облудну гидоту, або ж…
— Ой, та облиш. Ти не думав, що Джофрі зробить, коли я йому розкажу, як ти вбив його батька, щоб залізти до ліжка його матері?
— Все сталося зовсім не так! — заперечив нажаханий Лансель.
— Та ну? І як же все сталося, прошу пана?
— Королева дала мені особливу міцну наливку! Ваш власний батько… коли мене зробили зброєносцем короля, князь Тайвин наказав мені коритися їй в усьому!
— Пан батько отак взяли та наказали її гойдати, ге? — «Лишень подивіться на нього. На зріст менший, не такі вишукані риси, волосся радше піщане, ніж золоте, і все ж… треба гадати, навіть вбога подоба Хайме солодша, ніж порожнє ліжко.» — Та ні, оце вже навряд.
— Я ніколи не… Я тільки робив, що казали, я…
— …щоночі потерпав у тяжких муках — ти це хочеш сказати? Високе місце при дворі, лицарське звання, привітно розкидані перед тобою ноги сестри — о так, на твою долю випали жахливі випробування.
Тиріон скочив на ноги.
— Чекай тут. Його милості буде цікаво послухати.
Зухвалість злетіла з Ланселя, мовби її вітром віднесло. Юний лицар впав на коліна, за мить перетворившись на зляканого хлопчака.
— Змилосердьтеся, ласкавий пане, благаю вас!
— Не благай зараз, почекай на Джофрі. Він любить, коли його гарненько благають.
— Ясний пане, це ж був наказ вашої сестри, королеви, але ж його милість… він ніколи не зрозуміє…
— Ти хочеш, аби я приховав правду від короля?
— Заради мого батька! Я поїду з міста, наче мене ніколи не було! Присягаюся, все скінчиться…
Стримувати сміх було майже неможливо.
— Оце вже ні.
Хлопець геть розгубився.
— Прошу пана?
— Ти не глухий. Пан батько наказали коритися моїй сестрі? Гаразд, корися їй. Ходи в неї при боці, будь її повірником, задовольняй, коли вона бажає. Ніхто й не дізнається… поки ти зберігатимеш вірність мені. Я хочу знати, що робить Серсея. Куди ходить, з ким стрічається, про що вони говорять, які задуми вона плекає. Геть усе. Адже ти мені все розкажеш, чи не так?