Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
При ударі об підлогу він позбувся дихання і запанікував, відчувши нестачу кисню. Але всередині стало темно. Зовсім темно. Важкість холодильного мотора і холодильника зробили те, на що він сподівався, — притиснули дверці до підлоги.
А потім спрацювала бомба.
Мозок Харрі вибухнув і згас.
Харрі моргнув у темряві.
Напевно, він на кілька секунд відключився.
У вухах у нього стояв несамовитий гул, в обличчя йому немов хтось плеснув кислотою. Але він був живий.
Поки що.
Йому було потрібне повітря. Харрі пропхнув руки між собою і Трульсом, який лежав під ним на дверцях холодильника, притиснувся спиною до задньої стінки холодильника і штовхнув щосили. Холодильник обернувся на дверних петлях і впав на бік.
Харрі викотився назовні і встав на ноги.
Кімната була схожа на катастрофічну картину з фантастичного роману про майбутнє, сіре пекло з пилу і диму. Навкруги не залишилося жодного предмета, який піддавався б ідентифікації, і навіть те, що колись було холодильником, стало чимось іншим. Металеві двері, що вели на сходи, зірвало з петель.
Харрі залишив Бернтсена лежати на підлозі. Він сподівався, що цей покидьок мертвий. Харрі спустився по сходах і вийшов на вулицю.
Він стояв і дивився на вулицю Гаусманнс-гате, бачив поліцейські блималки, але чув тільки гул у вухах, схожий на гудіння принтера без паперу, на сигналізацію, яку потрібно швидко відключити.
І доки він стояв і дивився на беззвучні поліцейські автомобілі, він думав про те саме, про що роздумував, прислухаючись до гуркоту метро в Манглеруді. Що він не чує. Він не чує того, що повинен би чути. Тому що не думав про це. Не подумав про це доти, поки не згадав, стоячи там, у Манглеруді, де проходять лінії метро в Осло. І нарешті до нього дійшло, що ж це було таке. Воно лежало там, у темряві, і не хотіло підніматися на поверхню. Ліс. У лісі метро не ходить.
Розділ 46
Мікаель Бельман зупинився. Він прислухався і вглядівся в порожній коридор.
Як у пустелі, подумав він. Нема за що зачепитися поглядом, тільки тремтливе біле світло, що окреслювало контури всіх предметів.
І ще звук — гудіння і вібрація світлових труб, жар пустелі, прелюдія до того, що ніколи не станеться. Просто порожній лікарняний коридор, що закінчується нічим. Можливо, усе це взагалі було міражем: обраний Ізабель Скоєн спосіб розв’язати проблему Асаєва, дзвінок годину тому, тисячні купюри, які зовсім нещодавно перекочували з банкомату в центрі до його кишені, порожній коридор у лікарняному крилі, де не було ні душі.
"Нехай це буде міражем, сном", — подумав Мікаель і рушив з місця. Але все-таки, не виймаючи руку з кишені, упевнився, що "Глок-22" знятий із запобіжника. В іншій кишені пальта у нього знаходилася пачка купюр. На випадок, якщо ситуація обернеться так, що йому доведеться розщедритися. Наприклад, якщо їх буде кілька. Проте він так не думав. Сума була занадто мала, щоб ділити її на двох. А таємниця — занадто велика.
Він проминув кавовий автомат, завернув за ріг і продовжив свій шлях по пласкому білому коридору. Але тут він побачив стілець. Той, на якому сидів поліцейський, який охороняв Асаєва. Його не прибрали.
Мікаель обернувся, щоб переконатися, що позаду нього нікого немає, і пішов далі.
Він ішов широкою ходою, але ноги на покриття підлоги ставив акуратно, майже беззвучно. Проходячи повз двері, він по черзі смикав їх за ручки. Усі вони були замкнені.
І ось він зупинився перед дверима, поряд з якими стояв стілець. Раптова думка змусила його опустити долоню на сидіння. Холодне.
Мікаель втягнув у себе повітря і вийняв з кишені пістолет. Подивився на свою руку: не тремтить.
У вирішальний момент це важливо.
Він поклав пістолет назад у кишеню і натиснув на ручку дверей. Двері відчинилися.
"Не варто позбавляти себе можливості заскочити супротивника зненацька", — подумав Мікаель Бельман, прочинив двері і зайшов усередину.
Палата купалася у світлі, але в ній було порожньо. Тут стояло тільки ліжко, на якому колись лежав Асаєв. Ліжко стояло посеред палати, під лампою. На пересувному металевому столику поряд із ліжком сяяли гострі блискучі інструменти. Напевно, палату переробили в простеньку операційну.
Мікаель помітив рух за вікном, стиснув у кишені пістолет і примружився. Невже йому час носити окуляри?
Коли він сфокусувався і зрозумів, що це відображення, що рух відбувається у нього за спиною, було вже надто пізно.
Він відчув на плечі чиюсь руку і вмить зреагував, але укол у шию миттєво перервав зв’язок мозку з рукою, що тримала пістолет. І перш ніж настала повна темрява, на чорній поверхні вікна Мікаель побачив обличчя якогось чоловіка біля свого. На тому була зелена шапочка і зелена маска. Як у хірурга. У хірурга, що підготувався до операції.