Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
Зворотний відлік.
Харрі підійшов до телевізора, схопив його і спробував підняти. Марно. Напевно, прикручений до підлоги. Він завдав сильного удару по верхній частині телевізора, і пластмасова рамка з тріском відвалилася. Він заглянув усередину. Металеві трубки, скляні трубки, дроти. Харрі не був експертом, але він побачив достатню кількість розібраних телевізорів, щоб зрозуміти: тут усього надто багато. І він бачив досить зображень саморобних вибухових пристроїв, щоб упізнати трубчасту бомбу.
Він спробував оглянути дроти, але скоро кинув це заняття. Один із саперів "Дельти" пояснив йому, що перерізати синій або червоний дріт та податися додому можна було тільки за старих добрих часів. Тепер існували електронні пристрої з бездротовими сигналами, що передаються через блютуз, а кодові слова і захисні системи могли обнулити лічильник, тільки-но чогось торкнешся.
Харрі кинувся до дверей. На одвірку могли бути слабкі місця.
Таких не виявилося.
Як і на віконних ґратах.
Коли він знову став на ноги, у нього боліли плечі і ребра. Харрі став кричати у вікно.
Сюди не доносився жоден звук із вулиці, і до вулиці звуки не долітали.
Харрі вийняв мобільник. Оперативний центр. "Дельта". Вони можуть підірвати двері. Він подивився на годинник на екрані телевізора. Три хвилини чотири секунди. Вони навряд чи встигнуть вислати групу за адресою. Дві хвилини п’ятдесят дев’ять секунд. Він подивився на список номерів у записнику. Р.
Ракель.
Подзвонити їй. Попрощатися. З нею і Олегом. Розповісти, що він їх любить. Що вони повинні жити. Жити краще, ніж жив він. Побути з ними в останні дві хвилини. Не помирати наодинці. Побути в компаній Розділити з ними останнє травматичне переживання, дати їм спробувати смерть на смак, дозволити їм йти далі по життю з цим останнім кошмаром.
— Дідько, дідько!
Харрі сунув телефон у кишеню й огледівся. Двері в квартирі зняли, щоб сховатися було абсолютно ніде.
Дві хвилини сорок секунд.
Харрі вийшов у кухню, яка була крихітною частиною квартири, що мала контури латинської букви L. Неглибоке приміщення, трубчаста бомба такого розміру рознесе усе і тут.
Він подивився на холодильник. Відкрив його. Пакет молока, дві пляшки пива і баночка печінкового паштету. На якусь коротеньку мить свідомість Харрі застрягла між пивом і панікою. Паніка подолала, він витягнув назовні полиці, скляні підставки й пластикові ящики. На підлозі позаду нього щось загриміло. Він скорчився і спробував уміститися в холодильнику. Застогнав. Йому ніяк не вдавалося зігнути шию так, щоб голова влізла всередину. Він зробив ще одну спробу, лаючи свої довгі кінцівки і намагаючись влаштувати їх так, щоб вони займали якомога менше місця.
Нічого не виходило, прокляття!
Він подивився на годинник на телевізорі. Дві хвилини шість секунд.
Харрі засунув голову всередину, підібгавши під себе коліна, але тепер спина не гнулася, як треба було. Прокляття! Він голосно розреготався. Невже він опинився в пастці через те, що відмовився від безплатних курсів йоги в Гонконгу?
Гудіні. Харрі згадав дещо про вдихи, видихи і розслаблення.
Він зробив видих і спробував ні про що не думати й розслабитися. Не думати про секунди. Тільки відчувати, як м’язи і члени стають податливішими, рухливішими. Відчувати, як шматочок за шматочком він стискається.
Вийшло.
Це ж треба, чорт забирай, вийшло! Він сидів у холодильнику. У холодильнику, де металу й ізоляції могло вистачити для того, щоб урятувати його. Могло. Якщо ця трубчаста бомба не з пекла…
Харрі взявся рукою за краєчок дверцят і кинув останній погляд на телевізор, перш ніж зачинитися. Хвилина сорок сім.
Він хотів зачинити дверці, але рука його не слухалася. Не слухалася, бо мозок відмовлявся відкинути те, що побачили очі. Побачене не мало ніякого стосунку до того єдиного, що зараз було важливе: вижити, врятуватися. До того ж у Харрі не було ні можливості, ні часу, ні співчуття.
Фарш на стільці.
На нім з’явилися дві білі плями.
Білі, як білки.
І вони вирячилися на Харрі крізь поліетиленову упаковку.
Диявол був живий.
Харрі закричав і вибрався з холодильника, підійшов до стільця, краєм ока стежачи за телевізійним екраном. Хвилина тридцять одна. Він зірвав поліетилен з обличчя. Очі у фарші моргали, Харрі чув дихання. Напевно, повітря проникало всередину через отвір, який пробила кістка.
— Хто це зробив? — запитав Харрі.
Відповіддю йому було важке дихання. М’ясна маска перед ним почала стікати вниз, як оплавлена.