Злий
- Автор: Тирманд Леопольд
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Злий». Краткое содержание книги:
Він присів на хвилину в кутку, потім схопився і, промовивши півголосом: «Ну що ж. Нема іншої ради. Треба ризикувати», вийняв з кишені великого носовика та складений ножик. Відпоров вузеньку смужку матерії, підійшов до найвужчої стіни клітки, став на коліна, поклав довгу смужку матерії на підлозі, вийняв з кишені тюбик, відкрутив закрутку, зірвав капсуль і, мацаючи обережно в темряві, висипав трохи пороху на гніт. Тоді обережно, зважуючи кожен порух, засвітив сірника, підніс його до ґноту, конвульсійно вхопив парасольку, притиснув до голови котелок і відскочив у протилежний куток клітки, тулячись до стіни. Кілька секунд панувала абсолютна тиша, і Йонаш Дробняк навіть вилаявся, бо йому спало на думку, що ґніт погас. Він уже зсунув котелок із спітнілого чола на потилицю, щоб почати все спочатку, коли раптом пролунав вибух, і котелок насунувся Йонашеві Дробняку на очі аж до старомодного високого гутаперчового комірця.
Йонаш Дробняк міцно вхопився за цупкі криси котелка і почав обіруч смикати його вгору, не випускаючи з правої долоні парасольки та злегка заточуючись. Таким чином, не знаючи, ясна річ, про це, він дійшов до проламаної вибухом стіни. Зробив ще один крок, і в ту ж хвилину йому пощастило стягти котелок з вух. Момент був найвідповідальніший, бо саме зараз, майже водночас, трапилося кілька дуже важливих подій: ручка парасольки, яку Дробняк конвульсійно стискав у руці, зачепилася за дощану фрамугу, і з побілілих губ Йонаша Дробняка вихопився повний жаху вигук: «Ой!», а потім, трохи нижче, почулася сердита лайка.
Виявляється, Дробняк повиснув на власній парасольці, зачепившись за надвірну стіну семиповерхової кам'яниці; під ним відкривалася шестиповерхова прірва, що закінчулася внизу ущелиною Пружної вулиці; а знизу, з вікна ятого поверху, тут же, під ногами повислого Дробняка, арливий голос віщав:
— Ось почекайте, сучі діти, підіймусь я нагору, надаю вам ляпасів! Капсулів їм уночі захотілося, пахканням бавляться, мов на великдень. Я вам дам пахкати!
Однак треба було діяти й обирати щось одне: або кликати на допомогу, покладаючись на те, що власник сварливого голосу прийде негайно ж на допомогу, або видиратися нагору самому. Вся сила волі Йонаша Дробняка напружилася в блискавичному рішенні — продовжувати боротьбу; не час було вдаватися по чиюсь допомогу. Важко дихаючи від зусиль і страху, він сперся ногами на віконний карниз п'ятого поверху і, хапаючись подряпаними пальцями за декоративні прикраси і фігури фасаду, розпочав убивчу мандрівку вгору. Ще раз пересунув парасольку, яку конвульсійно стискав у долоні, ще раз ухопився за карниз і, нарешті, опинився на понівеченім вибухом, пошарпанім на дрібні шматки вугластім порозі дерев'яної клітки, мов на гірському уступі в Татрах. Тільки тепер він затремтів від пережитої тривоги, наступила звичайна реакція розслаблення після граничного напруження нервів. За хвилину Дробняк уже спокійно дивився в прірву під собою, як безстрашний альпініст. «Хай буде благословен цей стиль в архітектурі, — побожно подумав він, — всі ці карнизи, прикраси, кам'яні фрукти, гірлянди, листя і роги достатку над вікнами! Їм я повинен дякувати за цю незабутню мандрівку по вертикальній стіні вгору».
Виявилося, що вибух дав ще й інші наслідки: шматок вирваної дошки збоку відкривав прохід у лісі риштування, балок і поперечин невідремонтованого шостого поверху. Йонаш Дробняк міцніше стиснув парасольку, поправив котелок, обтрусив штани, обсмикав акуратно піджак і рушив уперед у незнане — в лабіринт тісних проходів і закапелків.
Нарешті він добрався до вузьких поламаних дерев'яних сходів без поручнів. Сходи немилосердно рипіли, і Йонаш Дробняк відчував кожен рип так, наче йому хто повільно застромлював у серце кинджал. Ступав повільно, обережно, зважуючи кожен крок, і за кілька хвилин вже зупинився перед дверима з необструганих дощок. Натиснув на залізну клямку, двері відчинилися, пронизливо писнувши немащеними завісами. Дробняк переставив спершу одну ногу через поріг, потім другу і, нарешті, опинився в короткому темному свіжовибіленому коридорі. Тут було зовсім порожньо й тихо, і головне: підлогу встеляла досить м’яка доріжка з рогожі. Коридор повертав під прямим кутом ліворуч; на розі видко були відчинені двері до чималої ванної кімнати, де горіло світло. Тут, між ванною і газовою плитою, стояло дорожнє ліжко, на якому, важко дихаючи, спала жінка з товстим обличчям; Йонаш Дробняк зустрів її вранці на сходах, коли йшов до кооперативу «Торбинка».