Злий
- Автор: Тирманд Леопольд
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Злий». Краткое содержание книги:
то знов посилювався в бурхливому хвилюванні. Навколо Мериноса сріблилося дедалі більше битого скла. Він стояв серед цього скалля, мов тореадор-звитяжець на заки даній капелюхами арені, відчуваючи справжнє зворушення. Прощався із своїм світом, із своїм оточенням,
Філіп Меринос увійшов до кімнати, і Олімпія замкнула за ним двері на ключ.
— Ось квитки на літак, що відлітає в понеділок, — сказав Меринос. — Вирушаєм, Олімпіє, вранці.
Він кинув на стіл два квитки, з помітками хімічним олівцем. Обвів поглядом велику кімнату і задоволено посміхнувся: кімната мала вигляд, наче після переїзду — скрізь висунуті шухляди, розкладені чемодани, розкидане вбрання.
— Ти вже пакуєшся, — мовив Меринос, посміхаючись; він відчував зараз велику любов до Олімпії за її активність, рішучість, швидкість у здійсненні найнебезпечніших намірів. «Нарешті, є жінка по-справжньому гідна мене», подумав він з гордістю. Притягнув Олімпію до себе і міцно поцілував її у розкриті вуста, від яких пахло дорогою помадою. Сильне гнучке тіло Олімпії м'яко й слухняно пригорнулось до Мериноса. У Мериноса затремтіли ніздрі.
— Так, — поволі мовила Олімпія, — пакуюсь. Але не знаю, чи поїду з тобою.
— Як це? — Меринос застиг від подиву, — я думав, що ти вже вирішила остаточно. Зрештою, — тут в його голосі забриніли нотки такої жорстокості, що в Олімпії мороз пробіг по спині, — зрештою… — протяжно повторив Меринос, — ти багато знаєш, Олімпіє… Занадто багато, щоб відступати назад. — На його обличчі виступили червоні плями, очі зловісно забігали.
Олімпія опустилася на тапчан, в позі її був розпач,
— Філіпе, — почала вона, — слухай… Я не така вже молода. Не стане в мене сил все починати з самого початку. Тут у мене є якась власна база, я стою на власних ногах, а там, за кордоном… я буду ніщо. Я вірю в твоє кохання, це правда, але, знаєш, у житті все можливе, все може трапитись. Зостаньмося тут, я вийду за тебе заміж, незважаючи ні на що, ні на які обставини. Тільки зостаньмося тут.
— Цього не можна зробити, — сказав Меринос хрипким голосом.
— Ти ж довіряєш, віриш мені? — прошепотіла Олімпія; її гарні, повні покори очі шукали погляду Мериноса.
— Я нікому не вірю, — з зусиллям вимовив Меринос, — але ти мене не зрадиш. Я б убив і тебе й себе.
— Знаю про це, — просто і ясно відповіла Олімпія, — і не зраджу тебе. І не тому, що боюся, а тому, що ти мене по-справжньому кохаєш, а я не можу за кохання платити зрадою.
— Поїдеш, — рішуче промовив Меринос, — мусиш поїхати. Нема про що й говорити.
— Не знаю, — Олімпія похитала головою; мертве обличчя, обличчя людини з небуття, промайнуло в її уяві; Вітольд Гальський посміхався своїми ясними, насмішкуватими очима. — Зостанься сьогодні в мене, — шепнула Олімпія, встаючи і пригортаючись усім тілом до Мериноса, — я скучила за тобою. Зостанься, — несміливо повторила вона.
— Ні, — надміру голосно заперечив Меринос, — не зостанусь. Хіба завтра, як усе вже закінчиться. Надто довго я на тебе чекав, щоб твоє повернення не було повним тріумфом. Зараз, тут, — він показав рукою на розгардіяш у кімнаті, — це не умови для святкування нашого великого свята. Справжнє щастя почнеться в Копенгагені, бо не може бути справжнього щастя, коли нема спокою.
— Ти маєш рацію, — просто відповіла Олімпія.
Філіп Меринос випустив Олімпію з обіймів.
— Я йду теж пакуватися, Олімпіє, — за хвилину обізвався він таким тоном, ніби пиправдувався, — в мене була важка робота, я дуже втомився… — він замовк, але в голосі його і позі було начебто бажання поділитися чимось.
— Що ж ти робив? — Тихо спитала Олімпія, не дивлячись на нього. Вона хотіла допомогти.
— Я важко працював, — хрипко промовив Меринос, — готувався до завтрашнього дня… Мої люди — це найгірші варшавські злодійчуки, розумієш? А з ними важко працювати.
— Нема праці, яка б ганьбила людину, — із штучним гумором підхопила Олімпія, — проте всяка робота втомлює.
Вона підійшла до Мериноса і ніжно поцілувала його в лоб. Було щось материнське в цьому поцілункові, і Меринос вдячно схилився до рук Олімпії. Та в цю ж хвилину зрозумів, що мусить викинути Олімпію Шувар з голови на двадцять чотири години, якщо хоче врятувати своє життя, — тільки життя.