Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
В тісному окопчику лейтенант ще раз пояснив Гольтові:
— Рахувати не треба! Висмикнув шнур — і одразу кидайте!
Метрів за двадцять був закопаний у землю стовп, що правив за мішень.
— Давай!
Гольт відкрутив кришку на ручці, і йому на долоню впав шнур з фарфоровою кулькою. Він смикнув і кинув гранату. Лейтенант і новобранець одночасно пригнулись. Вибухова хвиля пронеслася над ними. Гольт кинув і лимонку.
Вольцов разом з усіма сидів у кущах і чекав своєї черги. Як завжди, він просторікував:
— Ефект від ручної гранати незначний. Вся справа в її моральному впливі.
— Ви ще сьогодні відчуєте, — защебетав Ревецький, — який великий моральний вплив має моя спеціальна обробка!
Вольцов промовчав.
— Ваша черга, вперед! — скомандував Ревецький.
Коли Вольцов спустився в окоп, Венерт і йому повторив свій наказ:
— Рахувати не треба! Висмикнув шнур — і одразу кидай!
— Слухаюсь! — відповів Вольцов і жбурнув гранату з ручкою. Готуючись кидати лимонку, він запитав: — Наскільки я пам’ятаю, запал розрахований на п’ять секунд?
— Не базікати! Кидайте!
Вольцов не поспішаючи засукав рукав шинелі і френча так, щоб видно було циферблат годинника, глянув на лейтенанта і висмикнув загвіздок. Тримаючи гранату в затиснутій руці, він подивився на годинник:
— Ще чотири секунди…
— Вольцов! — заверещав лейтенант, переляканий на смерть.
— Ще дві секунди… ще одна…
Лейтенант посірів і зіщулився.
— Лягай! — крикнув Вольцов і жбурнув лимонку. Вона вибухнула в повітрі. В окоп посипався пісок.
Венерт тремтів. Тепер тремтів і Вольцов.
— Пане лейтенант, на другий раз, перш ніж називати мене хвальком і боягузом, загляньте у свій родовід.
Гольт і Гомулка дізналися про цю пригоду. Вольцов сказав:
— Тепер треба чекати, чи подасть він рапорт.
— Навіщо ти лізеш на рожен? — запитав Гольт.
— Цього тобі не зрозуміти. Від характеристики, яку дасть мені Венерт, залежить моя офіцерська кар’єра. Мені треба якнайшвидше одержати унтер-офіцерські погони. Зараз або він мене угробить, або… Мені здається, це справило на нього певне враження. — Він одвів Гольта набік. — А як він затрясся в окопі!.. Тепер я впевнений — все тільки маска! Удає героя, сам себе умовляє, через те, що боїться! Венерт злякався!
Гольт не відповів. Він взагалі розмовляв з Вольцовом тільки про службу. Гільберт ставав з кожним днем все жорстокішим, нещаднішим, і Гольт приховував від нього багато з того, що його хвилювало. Він так і не наважився заговорити з Вольцовом про свої переживання в Карпатах. Він все ще йшов за Вольцовом, але відчуження зростало.
Лейтенант Венерт не подав рапорта, він більше й більше відзначав Вольцова. Гільберт став його улюбленцем. А воєнна гра на ящику з піском довершила справу. Програма навчання передбачала і заняття на тему: «Тактика танкового бою»; як правило, вони обмежувалися ознайомленням з похідними і бойовими порядками, пересування у складі підрозділу, відомостями з топографії. А Вольцов і Венерт розгортали на ящику з піском справді титанічні бої, розв’язували стратегічні шах-матні задачі, причому новобранець Вольцов з допомогою дзвінких фраз оточував «війська» і розбивав їх ущент. Він влаштовував одні класичні Канни за другими, зразково зосереджував на полі бою частини, що втратили взаємодію, і говорив, схиливши набік голову: «Найвища мрія полководця!» Потім доповідав: «Пане лейтенант, я змушений оголосити вам шах і мат! Обидві ваші бойові групи он у тому кутку давно вже залишились без снарядів!»
Гольт охоче виконував роль помічника і терпляче вислухував історичні екскурси Вольцова. До ящика з піском розміром п’ять на десять метрів вели з усіх боків кілька дерев’яних східців. Перед такими заняттями Венерт підкликав до себе Гольта й Феттера і наказував їм підготувати на піску дуже пересічену місцевість з горами, річками, лісами та населеними пунктами. Якось після обід він виділив Ревецькому для заняття жалюгідний куточок і підкликав до себе Вольцова.
— Я тут придумав для нас цікаву задачу, — повідомив він. — Ваші — червоні, мої — сині, я наступаю.
Він розставив фігурки — малесенькі танки, бронетранспортери, пластмасові гармати, умовні позначення великих з’єднань. Гольт стояв напоготові з двометровою указкою в руках — в його обов’язки входило пересувати фігурки. Франтуватий Венерт недбало сів на верхній східець.