Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Колись прийду на твій концерт, так і знай! — сказав Гольт.
Петер глянув на годинник.
— Мені ще треба встигнути почистити Бекові й Ревецькому черевики.
Обидва командири відділень учбового взводу були грозою новобранців. Унтер-офіцер Ревецький любив називати себе «прусським капралом». Характеристика Вольцова «допотопна тварина, покруч дикого кабана з мавпою» була для нього надто м’якою. Ніколи не можна було знати, яку встругне штуку Ревецький в наступну хвилину. Безсердечний і підлий, він то манірничав і корчив з себе богзна-що, то раптом робився брутальним і тупим. Жорстокий і разом з тим украй сентиментальний, сьогодні він такий, завтра зовсім інший, а післязавтра його просто не можна впізнати. Він був велемовний, говорив, не підвищуючи голосу, вишуканими фразами, потім несподівано починав репетувати і обкладати брудною лайкою. За професією він був актор і завжди когось грав, а яким він був насправді — цього ніхто не знав. Петер Візе, побачивши його, увесь тремтів. Гольт вважав Ревецького божевільним, а Гомулка говорив: «Це патологічний тип!»
Ревецькому було років під сорок. Невеликий на зріст, приблизно метр шістдесят, гарно збудований, він старанно доглядав свої тонкі руки і вживав парфуми. Обличчя в нього було пом’яте, все в дрібних зморшках, над нерухомим ротом з червоними губами звисав м’ясистий, схожий на огірок ніс. Ревецький умів морщити обличчя так, що воно ставало схожим на погано наліплену на марлю карту, і міг, весь сяючи, розгладжувати його, як свіжо випране простирало. Але очі його залишались холодними і злими. Діапазон мімічних перетворень був у нього безмежний. Розмовляв він то білим віршем, то в риму, то на брудному казарменому жаргоні. Його пишна чуприна явно суперечила всім військовим нормам. І на цій майже жіночій зачісці сиділа пілотка. Коли ж він надівав кашкета, то вся ця пишнота випиралася з-під нього. Для всіх лишалося загадкою, як він умудрився зберегти таку розкішну шевелюру. А втім, загадкового в ньому було ще багато чого.
Гольт познайомився з ним першого ж дня. Він тільки почав складати в шафу свої речі, як відчинилися двері і в кімнату ввійшов чоловік, котрого Гольт мало не прийняв за стару бабу. Проте унтер-офіцерські погони змусили його виструнчитися і дзвінко відрапортувати:
— Танкіст Гольт з’явився для проходження служби!
У пещених руках чоловічок тримав тоненьку тростинку.
— Унтер-офіцер Ревецький, — з солодкою усмішкою промовив він. — Дуже приємно. Для мене, звичайно. Я — ваш капрал. — І, обвівши довкола тростиною, додав: — Облиш надію всякий, хто сюди заходить! — Тростина безперестанку крутилася в його руках. — До речі, це моя капральська палиця, я ще не відмовився від тілесного покарання. — І він поблажливо похитав головою. Обійшовши двічі навколо Гольта, він постукав тростиною по халявах своїх чобіт і розчулено вигукнув: — Добрячий новобранець! — І, аж прицмокуючи, додав: — Гарний, просто душа радіє! — Несподівано він зупинився прямо перед Гольтом, пом’яте обличчя його розгладилось, і він грізним шепотом запитав: — Може, ви подумали, що я педик? — Він навіть скривився від огиди. — Гомосексуаліст?
— Ні, пане унтер-офіцер! — гаркнув Гольт.
Ревецький задоволено кивнув головою.
— Яке щастя, що мене зрозуміла хоч одна людська душа! — несподівано продекламував він, високо звівши брови. Обличчя його знову зморщилось.
— Ось Вольцов знає про мою гетеросексуальність, — сказав він, показуючи тростиною на Гільберта. — Він бачив мою стару. Стерво ненаситне, всі соки з мене висмоктує! — Обличчя його засяяло.
Гольтові здалося, що він бачить все це уві сні. Ревецький, кашлянувши, буркнув: «Продовжуйте!» — і попрямував до дверей. Уже біля порога він закричав:
— Якщо ви своїм барахлом запаскудите спальню… — потім враз защебетав: — Чистота — моя слабість! — І знову перейшов на крик: — Якщо я під час перевірки знайду пил, тут не залишиться ні стола, ні ліжка, ні шафи, ні стільця — тут залишаться самі тріски!
Отакий був Ревецький. Але не завжди він був таким добрим. Він був підступний.
— Гомулка, — шипів він, — хитрюга проклятий! Хотів би я прочитати ваші думки! Хотів би зірвати з вас маску! З якою насолодою я викрив би вас! Принишклий бунтівник! Ну стривайте ж, я напишу вам таку характеристику, що не минути вам штрафної роти!