Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
3) держава та її територіальні структурні одиниці: суб’єкти федерації (штати, землі) у федеративних державах; політичні автономії у регіональних (регіоналістських) державах або адміністративно-територіальні автономії в унітарних державах; адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);
4) соціальні спільноти - народ, нація, етнічні або релігійні групи, громадяни виборчого округу, територіальна громада тощо.
Останнім часом з’явилася класифікація суб’єктів права за ознакою нетиповості для особи: 1) звичайні (типові); 2) незвичайні (нетипові): майбутні покоління; ембріон людини, заморожений у кріогенних установках; біороботи тощо.
Відмінність суб’єктів права від учасників правовідносин полягає в такому: 1) суб’єкти права є потенційними учасниками правовідносин; 2) суб’єкти права можуть втілити (реалізувати) свої права й поза правовідносинами; 3) суб’єкти права (діти; душевнохворі) можуть володіти лише правоздатністю, а для учасників правовідносин необхідна дієздатність. Від їх імені у правовідносинах виступають законні представники (батьки, опікуни, піклувальники), щоб набути права та виконати обов’язки.
§ 7. Правосуб’єктність фізичних осіб як суб’єктів (учасників) правовідносин
Правосуб’єктність фізичної особи - це передбачена нормами права здатність (можливість) особи бути суб’єктом (учасником) правовідносин, здійснювати безпосередньо або через свого представника суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
В основі визначення природи правосуб’єктності фізичної особи лежать два критерії: 1) вікова характеристика (певний вік); 2) зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів.
Правосуб’єктність - це самостійна правова категорія, що існує поряд із правами і обов’язками. Вона є постійним громадянським станом особи, свідчить про її правову здатність бути носієм цих прав і обов’язків. Зміст правосуб’єктності (набір суб’єктивних прав і обов’язків) у кожної особи може бути різним, але сама правосуб’єктність в усіх однакова. Суб’єктів права можна порівнювати щодо кола їх прав і обов’язків, а не їх правосуб’єктності, оскільки суб’єктивне право і обов’язок - не підстава, а наслідок правосуб’єктності. Момент переходу правосуб’єктності в суб’єктивне право і обов’язок настає з появи юридичного факту.
Щоб стати суб’єктом (учасником) правовідносин, суб’єкти права повинні пройти етапи наділення юридичними властивостями:
1) набути властивостей суб’єктів права як потенційних суб’єктів (учасників) конкретних правовідносин - вступити у загальні відносини правосуб’єктності з усіма іншими суб’єктами, що перебувають під юрисдикцією певної держави - через відповідність певним правовим вимогам про правосуб’єктність: а) розуміти зміст існуючих у суспільстві правових норм; б) оцінювати їх соціальну значущість; в) бути адресатом передбачених правовими нормами суб’єктивних прав й обов’язків; г) мати право своїми діями здобувати ці права й обов’язки; ґ) бути здатним самостійно реалізовувати свої суб’єктивні права й обов’язки, а також своїми діями породжувати нові права і обов’язки;
2) знайти додаткові властивості юридичного характеру в конкретній юридично значущій ситуації - вступити у конкретні відносини правосуб’єктності - через: а) наділення конкретними суб’єктивними правами і юридичними обов’язками, які визначають власне правові зв’язки, відносини між суб’єктами, встановлені правовими нормами; б) індивідуалізовані дії відповідно до суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів як учасників конкретних правових відносин (матеріальних і процесуальних). У конкретних правовідносинах суб’єкт може виступати як носій загальної, спеціальної (галузевої і міжгалузевої) правосуб’єктності.
Правосуб’єктність складають такі взаємозалежні елементи:
1. Правоздатність - передбачена нормами права здатність особи мати суб’єктивні юридичні права і виконувати юридичні обов’язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Окрім того, у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2. ст. 25 ЦК України від 16.01.2003). В Американській конвенції про права людини від 22.11.1969 (вступила в дію в 1978 р.) захищається право на повагу до життя «з моменту зачаття». Конституція Словацької Республіки (01.09.1992) проголосила: «Життя людини охороняється ще до її народження» (ч. 1. ст. 15).
Правоздатність являє собою своєрідне право на право», яке не може реалізуватися поза відповідною поведінкою його власника; слугує передумовою наділення громадянина правом; є рівною для всіх громадян, не залежить від вікових і особистісних якостей людини; є стабільною, незмінною упродовж людського життя.