Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Хоч яка вона була спритна, а мені здавалося, що не тільки я, особисто знайомий з нею, але й інші люди, наприклад, критики (якщо вони розумілись на жінках бодай наполовину так, як на театрі), помічали дивну невідповідність між тією кволістю, яка щохвилини могла зломитися, і гнучкими, як у змії, пружними, майже м’язистими рухами її тіла, рук, шиї. В діалозі вона зводила очі вгору, наче молилася. Але ж врешті-решт повинно було впасти в око, що за тим вічним звертанням погляду до неба, навіть тоді, коли в тексті стояло: «Дайте, будь ласка, склянку води!», — ховалась велика байдужість, що воно виходило з душі людини, здатної сплутати небо з блакитним парканом. Не можна було не відчути, що той, хто вміє благально зводити очі до неба, нездатний молитися. Не можна було, врешті, не переконатися, що та вишуканість, якою так захоплювались дружини різників, випливала з певних дидактичних міркувань, не була безкорисливою, як сама гра, а мала підсилювати гру й повчати глядачів.
Хоч ми сиділи недалеко від сцени, Арнольд користувався театральним біноклем, що здавався природним продовженням його очей.
— Ерна не любить, щоб я дивився на неї без бінокля. Каже, що я можу її зурочити. Я дивлюсь у бінокль не для того, щоб краще її бачити, а щоб не показувати їй свого лиця.
Проте я здогадувався, навіть був певний, що Ерна не боялася «поганого ока», а хотіла, щоб Арнольд виразно бачив її близьку й недосяжну, хотіла розпалювати його уяву тією облудною близькістю, яка, проте, воліла зберігати дистанцію. Я зразу помітив, що Арнольд страждав, коли бачив так близько те, чого не міг утримати біля себе.
Але навіщо вона його мучила? Я не міг знайти відповіді, не знаходжу її й тепер. Мені здається, що Ерна жила Арнольдовою мукою, їй було потрібне страждання закоханого, як іншим жінкам потрібні самі закохані. Неправда, що є жінки, які мучать без мети. Їм потрібна мука інших, як ліки чи косметика. Думаю також, що різні забобонні методи, якими так радо користуються акторки, викликані не самим страхом, а мають цілком реальну причину і приховують якусь добре обмірковану мету, як і Ернин забобон.
Арнольд Ціппер співав хвалу своїй дружині. Врешті-решт завдяки різним зв’язкам, завдяки збігові обставин, що вже скидались на присуд долі, він став редактором кіносторінки в одній вечірній газеті.
Мені здавалося, що він нарешті знайшов фах, який йому відповідав, йому якраз був властивий той примирливий тон, яким тільки й можна критикувати те, в чому ти сам фінансово зацікавлений. На тій посаді, яку він обіймав, треба було спритно вдавати безстороннього, щоб не вразити почуттів тих, хто давав у газету оголошення. Поганих фільмів, щоправда, можна було не хвалити, проте належало знайти в них стільки цікавого, щоб публіка принаймні не відразу перестала їх дивитись. Важко було орієнтуватися в тій темній, непроглядній плутанині взаємин між газетною промисловістю й кіно.
Були важливі новини, які доводилося відкладати й чекати, чи за них заплатить той, хто їх подав, і коли заплатить. Були й інші, неважливі, які не цікавили жодного читача, але їх друкували, бо вони надходили з джерела, з якого щопівроку регулярно надходили й гроші. Були повідомлення з ворожого боку, які відразу летіли в сміття. Були повідомлення супротивників, що з розпачливою хитрістю, таємничим способом намагалися проскочити на сторінку, — їх належало швидко викривати й безжально викидати геть. Були газети, з яких дозволялось вирізувати новини й цілі статті, а були й такі, що стояли в чорному списку видавця. Були інтерв’ю з фінансистами кінопромисловості, які належало подавати в точно визначений час і день, коли цьому сприяло міжнародне становище. Відбувалися злиття, про які було відомо за два тижні наперед. Арнольд прагнув сповістити про них світ — та ба! Видавець наказував набратися терпцю, навіть якщо газета конкурентів могла перехопити цю новину. Інколи треба було боятись конкуренції, а інколи — сумних наслідків якогось повідомлення.