Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Треба було чимось заімпонувати примітивному дрібноміщанському смакові чоловіків з кіно. Може, вродою? Вони мали якийсь дивний смак. Удаваною шляхетністю душі? Вони не знали, що це таке. Вишуканим тоном? Вони не почули б його серед галасу, який самі зчиняли. Химерними манерами? Вони почали б наслідувати їх. Романом з якоюсь «великою цяцею»? Таке вже бувало. Розпустою? Це нікого не здивує. Хистом? Кожен має хист. Залишилось одне: змішати всі способи, скомпонувати їх і користатися ними залежно від потреби, а ще — це ніколи не зашкодить — стати трохи «ненормальною». Це тримає на відстані нестерпних, нудних чоловіків і завжди дає тему для розмови. Зрештою це так віддалило її від рідної домівки, від матері, від батька, від власної крові, що вже можна було сказати напевне: вона ніколи не повернеться до минулого.
Отже, Ерна завела собі одну товаришку, потім дві, три.
Колишні її театральні свати, що теж подалися в кіно, ще й самі не знаючи навіщо, хитали головами й подумки зважували, як повернути до нормального життя таку вродливу жінку. Власне, всі чоловіки зважували це, навіть інтелектуали, яким було відоме таке явище. Їм дуже подобалась Ерна. Подобалось те кокетування, що з погляду чоловіків було даремне і саме тому збуджувало їх; той розум, що здатний був слідкувати за летом найскладнішої думки, та товариська простота, що нікого не обтяжувала; та грація, якась хвороблива й ніби неприкаяна; той «непересічний хист», якому не заважав «непересічний розум»; Ернина постійна готовність віддаватись, але не чоловікові; очевидна неможливість сподобатись їй, хоч вона й потребувала чоловічого обожнювання і не здатна була приховати цього. Її високо цінували, як усе недосяжне, що сама природа оточила муром.
У товаристві ділових людей кіно Ерна поводилась інакше: глузувала з інтелектуалів і з їхньої «відірваності від життя», натякала, що теперішні часи потребують людей діла і що робити гроші — більше мистецтво, ніж грати в театрі. Вона марила Америкою й оповідала, що дитиною вже була там. Вона поширювала казку про своє вбоге походження й запевняла всіх, що мусить заробляти багато грошей, бо їй доводиться утримувати батьків і численних братів та сестер, які мешкають у найгіршому районі Відня. Це, щоправда, не заважало їй знайомитися з угорськими графами. Хоч вона й удавала, що не цінує хисту, а надто свого, проте ані на мить не втрачала зверхнього тону, властивого акторам. Вона поводилась, неначе вільний від упереджень аристократ у товаристві буржуа, які шанують його не тому, що він не має упереджень, а тому, що він аристократ без упереджень.
Вона вміла розмовляти і зверхньо, і як рівний з рівним.
— Вона чарівна! — казав пан Прінц із фірми «Альга».
— О, справді чарівна! — вторував йому пан директор Натанзон.
І обидва, не знаючи один про одного, запрошували її на прогулянку.
Вона йшла і з тим, і з тим, давала їм помилуватися своєю начебто несміливою беззахисністю, кожному з них залишаючи надію, що він, саме він міг би навернути її до «нормального життя», якби після цієї першої прогулянки запросив на кілька ще інтимніших. І від кожного з них отримувала ролі.
Малих ролей вона вже не брала. Свої справи вона довірила одному відомому адвокатові, якому поки що нічого не платила. Режисерам вона казала почекати, а сама вчилася їздити верхи, фехтувати, плавати, лазити по деревах, стрибати, робити акробатичні вправи на трапеції — всього, що потрібне для голлівудського Дикого Заходу. Інколи вона раптом захворювала або з нею ставався нещасливий випадок. Вона щосереди запрошувала до себе впливових осіб, найняла секретаря, купувала в антикварів фігурки Будди, влаштовувала публікацію своїх фотографій в ілюстрованих часописах, «принципово» не давала ніяких інтерв’ю, подорожувала літаком, а не поїздом, наражалася на справжню небезпеку, щоб здобути славу, підтримувала страйкові комітети, декламувала радикальні вірші, називала товаришами людей, яких мало цінувала, але й просила познайомити її з тим чи з тим вищим офіцером, якого також «могла зрозуміти», врешті досягла того, що їй почали платити високі гонорари, робила борги, мала успіх, пошану і всі переваги, які дає вміння подобатись.