Трудівники моря

«Кашмір» був поряд. Він появився зразу, наче піднявся з океану. Здавалося, він ріс над водою. Так росте, видовжуючись, тінь. Такелаж корабля вимальовувався проти неба чорними лініями, а довкола ледве гойдалося величне море. Високі вітрила, на мить затуливши сонце, стали майже рожевими і дивовижно прозорими. Вода ледь-ледь муркотіла. Ніякий шум не скаламучував величної тиші, серед якої урочисто плив силует корабля. На палубі було видно все як на долоні. «Кашмір» майже торкнувся скелі.

Стерничий стояв за румпелем, юнга ліз вантами, пасажири, спершись на борт, споглядали безхмарне небо, капітан курив. Але не це бачив Жільят.

На палубі був куточок, залитий сонцем. Туди й спрямував він свій погляд. Там, у золотому сяйві, він бачив Ебенезера і Дерюшетту. Вони сиділи в цьому сліпучому сяйві одне біля одного в граційних позах, як дві пташки, що гріються в променях полудневого сонця. Сиділи вони на лавочці, зверху прикритій невеличким тентом з просмоленої парусини. Гарно обладнані кораблі пропонують такі лавочки пасажирам, і якщо це англійське судно, то на них можна прочитати: «Тільки для дам». Дерюшетта схилила голову на плече Ебенезера, Ебенезер обіймав Дерюшетту за стан; вони трималися за руки, їхні пальці сплелися. В ангельських рисах їхніх витончених облич, які аж променилися чистотою, була відчутна різниця. Одне здавалося невиннішим, друге — одухотворенішим.

Їхні цнотливі обійми були такими виразними! У них поєднувалися і пристрасть, і сором'язливість. Лава вже стала альковом і майже гніздом. І водночас її оточував ореол, світлий ореол кохання, що злітає в хмари. Все охоплювала божественна тиша.

Зосереджений погляд Ебенезера світився вдячністю, губи Дерюшетти безмовно ворушились; і серед цієї чарівної тиші, в ту коротку мить, коли вітер дмухнув на берег, а судно ковзнуло за кілька сажнів від крісла Гільд-Гольм-Ур, до Жільята долинув ніжний і милий голос Дерюшетти: — Подивись-но! Мені здається, там, на скелі, — людина. Видиво щезло.

«Кашмір» проплив повз мис «Будинку на Пустирищі» і пропав у глибоких проваллях хвиль. Не минуло й чверті години, як його щогли й вітрила перетворились у якийсь обеліск, що танув на обрії. Вода сягала Жільятові до колін. Він дивився вслід судну.

Вітер у відкритому морі посвіжішав. Жільят бачив, як на «Кашмірі» поставили нижні ліселі й клівери, щоб скористатися з наростаючої сили вітру. «Кашмір» уже вийшов із гернсейських вод. Жільят не зводив з нього очей. Вода доходила йому до пояса. Приплив піднімався. Час минав.

Чайки і баклани тривожно кружляли над ними. Здавалося, вони хочуть його застерегти. Не виключено, що в цих пташиних зграях була і чайка з Дуврів, яка впізнала Жільята. Минула година.