Сповідь відьом

Ізабо підвелася, відчуваючи дискомфорт через те, що її син так відверто висловлював свої почуття.

— Ми вас залишимо.

Марта заходилася клопотатися на столі, готуючись піти до кухні, де вона, без сумніву, почне готувати святкову трапезу з десяти страв.

— Ні, маман. Вам слід вислухати й решту.

— То ви не просто вигнанці, — похмуро мовила Ізабо, важко опускаючись у крісло.

— Поміж істотами завжди існувала ворожнеча, особливо між вампірами та відьмами. Але ми з Діаною винесли цю напруженість на поверхню. Втім, це просто привід. Насправді Конгрегацію не турбує наш намір порушити домовленість.

— Припини говорити загадками, Метью, — різко кинула Ізабо. — Мені вже набридло їх слухати.

Метью з жалем поглянув на мене і продовжив:

— Насправді Конгрегація зацікавилася манускриптом «Ешмол сімсот вісімдесят два» та тим, як Діані вдалося його дістати. Відьми розшукували цей манускрипт не менше, ніж я. І вони навіть уявити собі не могли, що саме тобі вдасться дістати його. І ніхто й подумати не міг, що я опинюся біля тебе першим.

Задавнені страхи заворушилися і виповзли на поверхню, підказуючи мені — щось було не так.

— Якби не свято Мабон, — говорив далі Метью, — могутні відьми одразу були б у Бодліанській бібліотеці, ті відьми, які знають про велику важливість цього манускрипту. Але вони надто захопилися святом і послабили свою пильність. Вони залишили наглядати за тобою оту молоду відьму, і вона проґавила і тебе, і манускрипт.

— Бідолашна Джиліан, — прошепотіла я. — Напевне, Пітер Нокс сказився від злості на неї.

— Та отож, — крізь зуби зауважив Метью. — Але Конгрегація теж певний час слідкувала за тобою через причини, що виходять далеко за межі манускрипту і мають стосунок до твоєї сили та здібностей.

— І скільки ж вони за мною слідкували? — спитала я, ледь стримуючи тремтіння в голосі.

— Мабуть, все твоє життя.

— Відтоді, як загинули мої батьки. — У пам’яті спливли бентежні спогади дитинства — поколювання, яке я відчувала, коли якась відьма втуплювалася на мене у школі на перерві, холодний погляд вампіра на дні народження подруги… — Вони слідкували за мною відтоді, як загинули мої батьки.

Ізабо розтулила рота і хотіла щось сказати, але побачила вираз обличчя свого сина — і визнала за краще промовчати.

— Якщо вони доберуться до тебе, то доберуться й до книги — принаймні, їм так здається. Ти пов’язана з «Ешмолом сімсот вісімдесят два» у якийсь потужний спосіб, але який — я ніяк не збагну. Гадаю, вони теж ще не додумалися.

— Навіть Пітер Нокс?

— Маркус намагався розпитати і дізнатися. Йому добре вдається вивуджувати з людей інформацію. Наскільки нам відомо, Нокс сам губиться в здогадках.

— Я не хочу, щоб Маркус через мене наражався на ризик. Не треба його сюди вплутувати, Метью.

— Маркус знає, як за себе постояти.