Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
Постструктуралізм піддає критиці основні положення структуралізму, але, в той же час, виступає його наступником. Постструктуралізм являє собою сукупність підходів у філософії та соціогуманітарному знанні, які сформувались у 70-ті рр. ХХ ст. та характеризуються наявністю спільного проблемного поля. Перехід від структуралізму до постструктуралізму пов’язаний із подіями весни та літа 1968, коли спостерігається загальна тенденція до зниження престижу науки.
Термін постструктуралізм увійшов у літературно-теоретичний обіг разом із деконструкцією та постмодернізмом, однак повну концептуальну самостійність здобув лише у 80-ті рр. Найбільше розповсюдження отримав у Франції (Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Ю. Крістева, Ж. Ліотар; а також Р. Барт періоду «політичної семіології» та М. Фуко періоду «генеалогії влади») та США («Єльська школа деконструкції» — Блум, П. де Ман, Міллер).
Постструктуралізм має інтердисциплінарний характер, тому проявляється у різноманітних сферах гуманітаристики від літературознавства та філософії до історії та, навіть, теології, більш того, до сфери його інтересів потрапили й природничі науки.
Постструктуралізм вимальовує епістемологічну картину світу, згідно з якою все, що репрезентує себе як існуюче за межами певної структури може бути засвоєне свідомістю лише шляхом нації, тобто відбувається так звана «онтологізація поняття «текст»». З цієї причини будь-яка наука постає перш за все як «наука про текст», як та форма діяльності, котра здатна породжувати оповіді, історії.
За такої методологічної настанови будь-яка пояснювальна схема, будь-яка узагальнююча теорія, котра має на меті логічне пояснення закономірних проявів реальності, оголошується виявом метафізики.
Постструктуралізм виник як своєрідна реакція на теорію структуралізму, тому він спрямований на критику західноєвропейської метафізики, однією з підстав якої є логоцентризм. Взагалі логоцентризм постає одним з головних «ворогів» для пост структуралізму, оскільки у рамках логоцентричної традиції вміщено прагнення віднайти порядок у світі речей, визначити сенс існування, знайти першопричину усіх речей та явищ світу. Головний недолік логоцентизму — неприйняття ідеї структури. Саме тому представники постструктуралістського напрямку у філософії декларують ідеї відмінності та множинності, протиставляючи їх ідеям буття як присутності, смислу, повноти, на яких ґрунтується логоцентризм.
Неабияка увага приділяється представниками постструктуралізму соціальній проблематиці, адже у структурі суспільного буття та суспільної свідомості нині відбуваються радикальні зміни. Існуючі науки — як гуманітарні, так і природничі, — постали перед необхідністю вироблення нових, універсальних теорій та методів дослідження для пояснення всіх існуючих форм соціально-практичного досвіду.
Пошук таких форм та методів пізнання призводить до виникнення та вироблення найбільш загальних науково-теоретичних концепцій — перш за все філософських.
У масовій та науковій свідомості сучасного суспільства відбуваються вельми складні та багатозначні процеси, що потребують філософського узагальнення, вироблення нових філософських та наукових парадигм, закладання основ нового світовідчуття. Постала нагальна потреба концептуалізації соціального досвіду людства. І потрібно це зробити у формах філософської та наукової свідомості, адекватної сучасним формам буття людини. Означена обставина визначила проблему пошуку нових форм та методів дослідження. Як загальна детермінанта висувається потреба дослідження соціально-історичної обумовленості засад наукового пізнання та узагальнення соціального та культурно-історичного досвіду людства.
Великий внесок у дану проблему робить сучасний постструктуралізм, зокрема, такий його представник, як Мішель Фуко.
Одним з найвизначніших представників структуралізму є Клод Леві-Стросс (Lévi-Strauss, нар. 1908 р.). Саме Леві-Стросс заклав підвалини структурного методу і впровадив його у антропологічних дослідженнях. Деякі критики вважають, що Леві-Строссом закінчується «класичний» структуралізм. Ця точка зору, слід зауважити, не розходиться і із самоусвідомленням самого мислителя, оскільки він вважав себе єдиним послідовним структуралістом. Основні його твори: «Елементарні структури споріднення» (1949); «Сумні тропіки»(1955); «Структурна антропологія» (1958); «Первісне мислення» (1962); «Тотемізм сьогодні» (1962); чотиритомна праця «Міфологіки»: «Сире й варене» (1966), «Від меду до попелу» (1966), «Походження застольних звичаїв» (1968), «Гола людина» (1971); та ін. у них викладені як частково-наукові результати практичних пошуків мислителя, так і філософські узагальнення, а також міркування й проекти з приводу подальших досліджень.