Філософія як історія філософії: Підручник

Безпосередніми предтечами формування структурного підходу були В. Гумбольдт, В. Вундт, Ч. Пірс, Е. Дюркгейм, М. Мосс, Е. Кассірер, Л. Вітґенштайн та ін., праці яких дали поштовх удосконаленню логіко-методологічного апарату наукового дослідження, що уможливило розробку сучасних методів структурного аналізу.

Найбільший вплив на розвиток методології структуралізму справило мовознавство, а саме — схема, запропонована на початку ХХ ст. видатним лінгвістом Ф. де Соссюром, а також його послідовниками М. Трубецьким, Р. Якобсоном, згідно якої у лінгвістичній системі не існує незалежних, ізольованих один від одного термінів, кожен термін органічно пов’язаний з іншими й тим самим зі всією системою в цілому. Соссюр заклав основи системно-структурного підходу до вивчення мови, розрізнення (розмежування) внутрішньої та зовнішньої лінгвістики, мови та мовлення, діахронії та синхронії. Синхронічний, на відміну від діахронічного, аспект дослідження мови дає, на його думку, можливість виявлення загальних, універсальних закономірностей структури мови як системи; розрізнення мови та мовлення уможливлює емансипацію, і тим самим вивчення, сутнісного (загального, незмінного) від зовнішньо-мінливого, обставинного, тобто розмежування сфери імперативного, обов’язкового для усіх від сфери індивідуального вибору, стилю. Такий підхід дозволяє інтерпретувати різноманітні явища з точки зору їх знаків і значень, яких вони набувають в культурі: мова одягу, мова їжі, мова ритуалів, мова звичаїв взагалі та ін. Звичайно, це пов’язано зі специфікою мови як універсальної знакової системи, що має найбільш розвинену структуру. Мову можна порівнювати з писемністю, азбукою для глухонімих, символічними обрядами, військовими сигналами тощо. У розробці методології структурної лінгвістики велика роль належить також роботам Празького лінгвістичного гуртка, копенгагенської школи гносематики, американської школи дескриптивної лінгвістики.