Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— Та що ти!
— У Даґа Свенссона був мобільник з сім-картою компанії «Комвік». Нарешті вони відшукали список його розмов. Список підтверджує, що о двадцятій годині дванадцять хвилин у нього відбулася розмова з Мікаелем Блумквістом. Отже, Блумквіст у цей час справді гостював у сестри.
— Чудово. Але я не думаю, що Блумквіст має якесь відношення до вбивства.
— Я теж не думаю. Але Даґ Свенссон зробив того вечора ще один дзвінок. О двадцять першій тридцять чотири, і розмова тривала три хвилини.
— І що?
— Він телефонував адвокатові Нільсу Б’юрману на його домашній телефон. Іншими словами, з’являється зв’язок між двома вбивствами.
Соня Мудіґ поволі опустилася в крісло для відвідувачів.
— Прошу! Сядь, будь ласка, я не проти!
Вона не звернула уваги.
— Гаразд. Як виглядає часова схема? Відразу після восьмої Даґ Свенссон телефонує Мікаелеві Блумквісту і домовляється про те, щоб зустрітися з ним пізніше. О пів на десяту Свенссон телефонує Б’юрману. Перед самим закриттям крамниці, тобто близько десятої, Саландер купує в Енскеді сигарети. На самому початку дванадцятої Мікаель Блумквіст і його сестра приїздять до Енскеда, а о двадцять третій одинадцять він телефонує до чергової служби.
— Схоже, що все сходиться, міс Марпл!
— Але насправді нічого не сходиться. За даними патологоанатома, Б’юрмана застрелили між десятою і одинадцятою годинами вечора. Саландер у цей час уже була в Енскеді. Ми ж вважали, що Саландер спершу застрелила Б’юрмана, а потім уже пару в Енскеді.
— Це нічого не означає. Я ще раз поговорив з патологоанатомом. Ми виявили Б’юрмана тільки наступного дня увечері, тобто майже через добу. Патологоанатом говорить, що час смерті може розходитися із зазначеними даними на годину.
— Але якщо ми знайшли знаряддя вбивства в Енскеді, то Б’юрман був першою жертвою. Тоді, значить, вона повинна була застрелити Б’юрмана після двадцять першої тридцяти чотирьох і відразу ж приїхати в Енскед купувати там сигарети. Хіба цього часу вистачило б, щоб добратися від Уденплана до Енскеда?
— Так, вистачило. Вона їхала не громадським транспортом, як ми думали раніше. У неї ж було авто. Ми з Сонні Боманом тільки що перевірили це, і нам цілком вистачило часу.
— Але потім вона чекає годину, перш ніж застрелити Даґа Свенссона і Міа Берґман. Що вона робила весь цей час?
— Пила з ними каву. У нас є її відбитки, зняті з філіжанки.
Він кинув на Соню Мудіґ торжествуючий погляд. Вона зітхнула і кілька хвилин помовчала.
— Хансе, ти ставишся до цього так, ніби для тебе це питання престижу. Іноді ти буваєш кінченим поганцем і можеш допекти людину до живих печінок, але зараз я постукала до тебе, щоб попросити вибачення за ляпас. Це була з мого боку нестриманість.
Він довго дивився на неї.
— Знаєш, Мудіґ, ти, можливо, і вважаєш мене за поганця. А я вважаю, що ти поводишся непрофесійно і тобі нема чого робити в поліції. Принаймні, на цьому рівні.
Соня Мудіґ подумала, що їй є що йому відповісти, але вона тільки знизала плечима і встала з крісла.
— Гаразд. Тепер ми з’ясували, що одне про одного думаємо, — сказала вона.
— Ми з’ясували, що думаємо одне про одного. І повір мені, ти довго тут не затримаєшся.
Вийшовши з кабінету, Соня Мудіґ зачинила за собою двері різкіше, ніж збиралася, і пішла вниз, у гараж по своє авто. Не можна давати цьому бісовову дурню її розізлити!
Ханс Фасте самовдоволено посміхався, дивлячись на зачинені двері.
Щойно Мікаель Блумквіст прийшов додому, як задзвонив його мобільний телефон.
— Привіт! Це Малін. Ти можеш говорити?
— Так, звичайно.
— Вчора мені раптом упала в очі одна річ.
— Розповідай!
— Я перечитувала в редакції добірку газетних вирізок про полювання на Саландер і наткнулася на великий розворот про її перебування в психіатричній лікарні.
— Ну?
— Можливо, це і не має такого значення, але я здивувалася, чому в її біографії є така велика прогалина.
— Прогалина?
— Отож! Там є багато деталей про всі скандали, в яких вона була замішана, коли ходила до школи. Скандали з учителями й однокласниками і таке інше.
— Так, я пам’ятаю. Якась учителька сказала, що боялася її, коли вона вчилася в середній школі.
— Бірґітта Міоос.
— Так, саме так.
— Є чимало подробиць про той час, коли Лісбет лежала в дитячій психіатричній лікарні, плюс сила деталей про прийомні сім’ї, в яких вона жила, коли була підлітком, про бійку в Старому місті та інше.
— Так. І в чому ж сіль?
— Її забрали до психіатричної лікарні незадовго до того, як їй сповнилося тринадцять років.