Діти Дюни

Ганіма, вбираючи ці вступні слова, Сегер Нбів, відчула, як розблоковане розуміння вливається в її розум. Воно напливало з лінійною точністю, а позаду ширяла внутрішня свідомість матері, захисниці воріт. І в цю мить Ганіма збагнула, що вона перемогла галасливе минуле. Здобула браму, крізь яку могла зазирнути, якщо потребувала цього минулого. Місяці самонавіювання створили для неї безпечне місце, з якого вона могла керувати власним тілом. Почала обертатися до Лето, щоб пояснити це, і тут усвідомила, де вона стоїть і з ким.

Лето відпустив її руку.

— Наш план спрацював? — прошепотіла Ганіма.

— Достатньо добре, — відповів Лето.

Алія отямилася від шоку й гукнула до групи стражників ліворуч од себе:

— Хапайте їх!

Але тут Лето схилився, однією рукою підняв висаджені двері й метнув їх через кімнату в бік стражників. Двох із них пришпилило до стіни. Інші перелякано позадкували. Двері важили половину метричної тонни, а ця дитина жбурнула їх.

Алія, усвідомивши, що коридор за дверима повний повалених стражників, збагнула також і те, що це Лето подолав їх, що ця дитина розтрощила її неприступні двері.

Джессіка теж бачила тіла, бачила несамовиту силу Лето й дійшла схожих висновків, але слова Ганіми зачепили серцевину бене-ґессеритського вишколу, який змусив Джессіку зберегти самовладання. Її внучка говорила про план.

— Який план? — спитала Джессіка.

— Золотий Шлях, наш Імперський план для нашої Імперії, — відповів Лето. Кивнув Фарад’нові. — Не тримай на мене зла, кузене. Я діяв і для твого блага теж. Алія сподівалася, що Ганіма тебе вб’є. Я радше волів би, щоб ти прожив своє життя певною мірою щасливо.

Алія заверещала до стражників, що щулилися в коридорі:

— Наказую вам затримати їх!

Але стражники не бажали ввійти до кімнати.

— Почекай мене тут, сестро, — сказав Лето. — Я мушу виконати неприємне завдання.

Він перетнув кімнату, йдучи до Алії.

Вона сахнулася від нього в куток, припала до землі й витягла ножа. При світлі з вікна блиснули зелені самоцвіти руків’я.

Лето просто йшов далі, у руках нічого не мав, але тримав їх випростаними й напоготові.

Алія кинулася на нього з ножем.

Лето підстрибнув майже до стелі, вдаривши лівою стопою. Цей удар поцілив Алії в голову й відкинув її, залишивши кривавий знак на чолі. Вона випустила ножа, що вислизнув і проїхав по підлозі. Алія кинулася, щоб його вхопити, та тут перед нею постав Лето.

Алія завагалася, згадала все, що вона знала з вишколу Бене Ґессерит. Підхопилася з підлоги, її тіло було вільним і збалансованим.

Лето ще раз рушив на неї.

Алія зробила обманливий рух вліво, але її праве плече знялося, а права нога різко вистрелила вперед, завдавши пальцем ноги такого удару, який міг би випустити людині нутрощі. Якби влучив.

Лето перехопив удар рукою, піймав стопу й підняв Алію, закрутивши її довкола своєї голови. Швидкість, з якою він її обертав, наповнила кімнату звуком нерівномірного сичання. Це сукня Алії билася об її тіло.