«Ілюстрована Історія України»

111. Коліївщина

По тім гайдамацька хвиля починає знову наростати в 1760-х роках, і при тім більше ніж коли небудь значіннє в сих гайдамацько-селянських рухах здобуває собі справи віри. Перед тим уніатські митрополити оснували ся в Радомислї, завели тут свою консисторію, та дуже завзято взяли ся поширювати унЇю в Київщині.

Переяславські владики, котрим підлягали православні парафії Київщини, не могли з-за границі успішно бороти ся з унією, але у них знайшов ся на місцї дуже зручний і завзятий помічник: Мелхиседек ЗначкоЯворський, що з 1753 р. був ігуменом Мотрониного монастиря коло Жаботина. Йому поручено завідуваннє православними парафіями полудневої Київщини і він дуже енергічно заходив ся коло організації православних громад, заохочуючи їх міцно тримати ся православної віри, не приймати священиків уніатських, тільки православних, посвящених або прийнятих владикою переяславським. Мотронин монастир і сусїднї: Жаботинський, Мошногорський, Медведівський, Лебединський й ин. служили захистом і опорою для православних. Так виникає в 1760-х роках завзята боротьба унії з православем. Уніатські духовні за помічю польського війська силоміць повертали духовних і громадян на унїю. Але громади не хотіли приймати уніатських попів, змушували їх переходити на православє або проганяли й знаходили собі православних. Уніатські власти брали ся до кар і насильств, непослушних сажали до вязницї й карали ріжними карами, та настановляли від себе уніатських духовних. Супроти сих польських утисків православні просили помочи і оборони у росийського правительства, що з давна взяло на себе ролю оборонця православних в Польщі. Мелхиседек їздив у сій справі до цариці й дістав ріжні обіцянки; росийському послови в Варшаві наказано заступити ся перед польським правительством. Заступство се одначе не зробило особливих перемін, а тим часом між народом по Київщині від чуток про царицине заступництво почав ся великий рух; проганяли попів унїатів або змушували їх приставати на православє. Уніатські духовні взяли ся до ще сильшійших способів примусу, кар, настрашувань. Серед сього заворушення не раз діяли ся і незвичайно нелюдські, огидні подїї, як наприклад оспіване Шевченком убите титаря в Млієві. У нього ся подія описана на основі устних оповідань і через те досить змінена; сучасне оповіданнє, списане зараз по подїі росказує, що того млїівського титаря Данила Кушнїра, чоловіка побожного і справедливого, замучено за те що важив ся сховати дароносицю церковну, з наказу громади, що не хотіла допустити до своєї церкви попаунїата. Хоч Данило дароносицю прийняв і сховав з усякою побожністю, але на нього видумано, буцїм він з нею ходив до корчми і пив з неї горілку, і за се йому спалено живому руки обмотавши клочем і смолою, а потім відрубано голову і прибито на палю на очах народу, силоміць пригнаного на се позорище (1766). Про вязнення, тяжке бите і всякі муки—і не говорити.