ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Причалювати, — похмуро відповів плотар.
— Давай кінець. — Федір підхопив веслом кинуту у воду петлю каната.
Вийшовши на положистий берег, чоловіки підтягли величезний пліт і закріпили канат. Рудобородий підійшов по воді до човна, де сидів його товариш, і спитав:
— Ну як, цілий?
— Та сам я цілий, — відповів той, — тільки тепер, мабуть, обженуть нас. Ось тобі й ударники! Ех, камінь клятий, усю справу зіпсував! Його ж не було тут раніше.
— Правда, не було, камінь новий… Та хто його знає, — додав рудий, загадково дивлячись угору проти течії, — може, і не обженуть. Василеві до нас години три ходу.
Хлопець похитуючись вийшов на берег. Сили швидко повертались до нього.
— Збирати ліс треба, а то і за добу не переловиш.
Вони взяли снасті, багри, поклали все це в легенький човен, прив’язаний біля корми плоту, і вирушили на ньому ловити колоди, що відпливли вже далеко. Федір багатозначно поглянув на Миколу.
— Зрозумів?
— Ясно. У них, очевидно, змагання — хто швидше прижене пліт і, звичайно, цілим.
— Еге. І за ними слідом іде пліт якогось Василя, який через три години повинен бути тут. Але за три години їм, мабуть, не впоратися з колодами… Тому…
— Тому, — усміхнувся Віклінг, — рудий сподівається на те, що Василь розіб’є собі носа об той самий камінь. Ось вам і ударники!
— Смішного тут мало, — насупилася Ганна.
— Не думаю, щоб у нас були підстави запідозрити їх у такому злочині проти товаришів, — вів далі Федір. — Тому нам треба допомогти їм зібрати ліс.
— Правильно! — схвалили дівчата.
Віклінг дивився здивовано. Йому здавалося, що старший плотар — справжній шахрай.
— Це буде чудова гімнастика для ваших м’язів, — весело уколов Микола.
Через кілька хвилин плотарі повернулись, повільно буксуючи за собою першу партію колод. Вони, видно, дуже втомились, були мовчазні й похмурі. Пропозиція Федора трохи підбадьорила їх. Рудий підійшов, хлюпаючи мокрими «поршнями», до «капітана» і сказав:
— За допомогу вам дякуємо! З лісом ми помаленьку впораємось. Є справа далеко важливіша. За нами йдуть чотири плоти, а цього каменя ніхто ще не знає. І місце там таке, що не звернеш, сильно тисне до берега. Треба завчасно зійти з течії ліворуч. Так от: якщо у вас є час і охота, піднімайтесь угору від каменя на півкілометра і там перехопіть перший пліт. Плотареві, дядькові Василю, про все й розкажіть. А то розіб’ються всі, вони майже один за одним ідуть.
Друзі не гаючись зайняли свої місця в човні.
— Ось вам ударники, — сказала Наталя, пильно дивлячись у вічі зніяковілому Віклінгу.
До полудня наслідки аварії були ліквідовані. Попереджені туристами, плотарі причалили свої плоти вище від небезпечного місця, обстежили річище на човниках, спустились до потерпілих і допомогли їм налагодити пліт. Вони зрозуміли, що завдяки рудому та його товаришеві зберегли цілими свої плоти, а може, і власне життя.
Плотарі, що зазнали аварії, вирушили в дорогу, як і до цього, на чолі флотилії з колод. Вони тепло попрощалися з туристами, а ті налягли на весла і через кілька хвилин випустили з поля зору нових друзів.
Час минав, позаду набиралася вже друга сотня кілометрів пройденого шляху. Річка ставала повноводнішою, небезпечні стрімкі перекати траплялись усе рідше.
Погода сприяла мандрівникам. Щедро сяяло сонце. Нечасті й короткі грозові дощі нічого, крім задоволення, не приносили. Туристи швидко натягали свою «покрівлю» і пливли далі.
Іноді здіймався свіжий попутний вітер. Над «плавучим будинком» вмить звивалося просте чотирикутне вітрило, щогла згиналась, вода за кормою починала клекотіти й дзюрчати. Стрімкий рух бадьорив, п’янив, змушував широко й вільно вдихати живлюще річкове повітря.
Раз у раз плавання переривалося екскурсіями на берег. Таємничі печери, лункі й прохолодні, сповнені шелесту води, що краплями спадала згори, і сполоханих кажанів, надовго заводили друзів у мокрі надра скель.
Зарості дикої малини, смородини, які примічала здалеку гострозора Наталя, давали приємне доповнення до звичайного раціону туристів. Завзята любителька збирати гриби Ганна уміла вгадувати грибні місця і так благально дивилась на «капітана», що він негайно спрямовував човен до берега. Грибів було мало в це засушливе літо, але тим більше захоплення викликав кожний знайдений червоноголовець чи боровик, що причаївся під сухим листям. Шукання грибів перетворювались у змагання, в якому Ганна незмінно виходила на перше місце.
Микола захоплювався рибальством і тому майже щодня вставав до світанку. На перший сніданок він уже звичайно приносив улов — десятка півтора окунів або головнів. Федір полював і частенько постачав кухні крижнів та чирок. Так визначались основні заняття кожного з мандрівників.