По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Крові треба багато, — попередив лікар.
— Ну, скільки? Піввідра вистачить?
— Літр візьму…
— Порядок, товаришу лікар.
Веніамін Львович запитливо подивився на Пошукайла. Той схвально кивнув головою.
— Так. На ноші його. Обережніше! Несіть до моєї землянки.
Стефа побігла слідом за ношами.
— Куди? — зупинив її лікар. — Якщо хочеш, щоб він вижив, то не заважай.
Наталія Миколаївна схопила дівчину за руку, повела до дуба.
Пошукайло пошепки щось сказав черговому й підійшов до жінок.
— Заспокойтесь, товариші. Веніамін Львович зробить усе можливе. Влаштовуйтесь поки що тут, відпочивайте. Зараз вас нагодують. Ми живемо небагато, але каша з салом знайдеться. Ну, й треба мені познайомитися з вами, порозмовляти з кожною окремо.
В першу чергу командир загону цікавився тим, як розгорталися події в час розстрілу радянських військовополонених і яку роль відіграв у тих подіях Ігор Донець.
Тарас і Степан майже слово в слово повторили розповідь власовця. Коли поблизу них конвоїр правів Ігоря, вони відразу ж упізнали його.
— Він тільки дуже схуд і неголений.
Показали хлопців Ігореві. Він довго розглядав їх, вивчав обличчя й показав на Тараса.
— Цього пам’ятаю, приносив обід нам у льох. А цей мені на очі ніколи не попадався.
Ігор Донець казав правду.
Це був щасливий день для Пошукайла. Знайшлась Оксана, за долю якої він уже почав хвилюватися. Таємницю експерта в східних питаннях було розкрито повністю. До загону прийшли хлопці, яким можна довіряти. Веніамін Львович ще раз довів свою лікарську майстерність. Не встигли прибулі до загону підкріпитися пшоняним кулішем, як прибіг санітар: «Веніамін Львович сказав — буде жити! Вже очі розплющував… Зараз обоє сплять, немов новонароджені. Уралець теж ослаб…»
Вночі в ефір полинула шифрована телеграма з повідомленням Оксани.
Полковник Горяєв відповів:
«Зрозуміли. Робіть усе можливе, щоб зірвати злочинні плани. Передайте подяку Гелені. Тривожусь за долю племінниці. Сивий».
ЕПІЛОГ
Полковник Горяєв у кожній радіограмі запитував: «Де племінниця? Терміново повідомте все, що знаєте». І одержував таку ж стереотипну відповідь: «Продовжуємо розшуки».
Від Оксани не було жодної звістки.
Вже за наказом Горяєва відпустили з загону Гелену — після довгої розмови з капітаном Армії Людової вона поїхала туди, де загони цієї армії боролися з окупантами за свободу й незалежність своєї батьківщини;
вже одержали партизанське бойове хрещення Ігор Донець і Степан Карабаш, а Юрко, який видужав, мріяв про той день, коли він зможе відзначитися в бою;
вже звикли в загоні до невтомних трудівниць Наталії Миколаївни й Стефи, які встигали доглядати поранених, прати білизну й обшивати партизанів;
вже давно поховали Вепра, Місяця й на їх посади були призначені не менш жорстокі катюги;
вже зрозумів штурмбаннфюрер Герц, що він не зможе дати ходу донесенню Осики — Єва не повернулася з службового відрядження, а радник Хауссер був знайдений у своїй кімнаті мертвим — чи то хтось його вбив, чи сам наклав на себе руки;
вже встигла група підпільників, у яку входив Василь Гнатишин, висадити в повітря ще один німецький ешелон і готувалась. До нової диверсії;
вже замінив Біляву Бестію інший комендант у Квітчанському таборі радянських військовополонених, і Бахмутов відзначив цю подію тим, що наступного дня вдало здійснили втечу ще двоє полонених.
Одначе, як не намагалися розвідники Пошукайла вивідати що-небудь про долю Єви Фальк чи Надії Пилипчук, вони нічого не могли дізнатися. Сліди Оксани загубилися на хуторі Вишневому, на березі річки Безодні.
Пошукайло не припиняв розшуків. Він обвів великим колом на карті хутір Вишневий. Тут, у цьому колі, довго ходили по селах і хуторах старий безрукий жебрак і спритна кравчиня з Братина, яка носила з собою стареньку ручну швейну машинку.
Кравчиня два дні мешкала в хаті Андрія Дудки, шила господареві штани, перелицьовувала жакет господині й дізналася, що два тижні тому в цій хаті «одну пані — коханку сотенного Ганку — застрілили вночі, а другої, тієї, що була молодша, так і не знайшли, хоч шукали довго, зникла вона невідомо куди».
Озброєна група партизанів, що видавала себе в тих місцях за бандерівців, допитувала самого Андрія Дудку, зустрічалася з підпільниками й навіть побувала на тому місці, де квартирувала розформована нині сотня. Добуті ними відомості тільки підтвердили те, що повідомила в загін кравчиня.