По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Його товариші вбиті. Вбиті! Ми не могли привезти їх смердючі тіла до табору. Але я ще раз заявляю: всі, хто…
Шеренги завмерли. Ніхто не ворухнеться. Всі слухають з напруженою увагою, але Бахмутов відчуває — нема відчаю, приреченості в цій напрузі. І раптом хтось кашлянув: «Кхи!» І прокотилось по шеренгах приглушене, насмішкувато-переможне: «Кхе-кхе!» Ось так, купаний у молоці пане гауптштурмфюрер. І це ще не все — сьогодні втече ще двоє…
Шкворнев не чув, як поруч кричав маленький чоловічок і як слова цього чоловічка, немов луна, повторювали перекладачі в різних кутках аппельплацу. Пантелеймон стояв на ящиках, вище від усіх, зі зв’язаними за спиною руками і зашморгом на шиї. Він бачив тільки шеренги янголів з почорнілими, виснаженими обличчями, в смугастій одежі, і їх урочистий хорал лунав у його вухах.
Був ранок, сонце золотило край хмари на сході, з-за неї проміння пташиним крилом підіймалось у небо. Але ось воно простягнулось до табору, немов золоті струни, ніжно торкнулось до плеча Пантелеймона. Голоси янголів стали гучнішими й святковішими. І здавалось Пантелеймону, що він побачив на сході сяюче лице бога й зрозумів, що бог простягає до нього свої руки. Сталося. Він стояв на вершині вічного раювання.
І коли ящик був вибитий з-під ніг Пантелеймона й мотузок з силою рвонув його за шию, він на мить здивувався, що в бога такі грубі, жорсткі руки. Це було останнє, про що встиг подумати Пантелеймон. В ту ж хвилину полум’я його віри спалахнуло в ньому надзвичайно яскраво, засліпило й спалило його.
34. ТУРБУЮСЬ ПРО ДОЛЮ ПЛЕМІННИЦІ
Історія, яку розповів на допиті затриманий у лісі власовець, здалася Пошукайлові добре завченою легендою. Це не було новиною. Штурмбаннфюрер Герц уже не раз намагався заслати до них у загін, своїх агентів під виглядом радянських полонених, які втекли з табору. Не так-то й легко відрізнити кукіль від пшениці, але партизани вже набули значного досвіду, як розпізнавати ворога чи зрадника під машкарою патріота.
Пошукайла бентежили тільки дві обставини. Найчастіше гітлерівці озброювали своїх агентів досить-таки правдоподібними легендами про їх пригоди й поневіряння. Події, в яких нібито брав участь власовець, слід було б віднести до розряду малоймовірних, просто-таки фантастичних. У той же час його розповідь про те, як він потрапив у полон, виглядала на диво примітивною. Він міг би вигадати багато поважних або хоча б пом’якшуючих його вину обставин — приглушило, контузило, потрапив у полон непритомним. Ні, він усе це заперечував.
Допитувати власовця Пошукайло доручив лейтенантові Шульзі, який недавно прилетів з Великої землі. Лейтенант і власовець були одного віку й чимось невловимим скидалися один на одного. Очевидно, схожість. Їх була у виразі облич. Обидва нагадували Пошукайлові студентів, які силкуються розв’язати важку задачу.
— Ігор, от ти кажеш, що твої пальці самі випустили автомат, — допитувався Шульга.
— Так, у мене було таке відчуття. Вірніше, я не відчував ні п-пальців, ні рук. Вони ніби заклякли.
— Скажи, може, в автоматі не було набоїв?
Питання Шульги виглядало як підказка. Було схоже на те, що. молодого слідчого зворушила версія Ігоря Донця, і він, можливо підсвідомо, співчував власовцю. Пошукайло невдоволено кашлянув і втрутився в допит.
— Донець, які боєприпаси залишались у вас в ту хвилину, коли ви здалися в полон? Напевно, були набої, гранати, якщо не у вас особисто, то у ваших поранених і вбитих товаришів. Ви скористалися з цих боєприпасів?
Власовець проковтнув слину.
— Гранат у б-бліндажі не було. Це я знаю т-точно, заступник політрука кинув останню. Набої, можливо, ще були. Я не певний, що розстріляв усі свої. Здається, в касеті щось з-залишилось…
— Виходить, ви здалися у полон не тому, що у вас закінчились боєприпаси й не було можливості продовжувати опір?
— М-можливо, я м-міг би вбити ще одного німця, а-але я… Я б-був буквально паралізований від страху.
— Дивний у вас був параліч… Руки перед фашистом ви ж змогли підняти?
Ігор подивився в очі Пошукайла й схилив голову.
— Це правда, я п-підняв руки. Н-не приховую… Я зробив це, як нікчемний б-боягуз.
Шульга з похмурим співчуттям дивився на свого ровесника. Він вірив, що Ігор Донець каже правду. Пошукайлові теж хотілося вірити, але він знав, що все це може виявитися тільки спритною грою в щирість. Можливо, штурмбаннфюрер, відмовився від шаблону, вирішив використати новий психологічний трюк.