Нафта
- Автор: Пазолини Пьер Паоло
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7233-7
- Переводчик: Юлія Вікторівна Григоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нафта». Краткое содержание книги:
«Я розпочав писати книгу, яка буде моєю справою протягом років, може, до кінця життя. Не хочу про неї розповідати…; досить сказати, що це щось штибу «підсумку» всього, що я пізнав, усіх моїх спогадів». Так Пазоліні описав свій останній роман, якому судилося лишитися незавершеним через несподівану й трагічну смерть автора. Роман «Нафта», розпочатий на початку шістдесятих, у часи світової нафтової кризи, робота над яким тривала аж до смерті письменника, у листопаді 1975 року, — це великий уривок того, що мало стати романом-monstruum, обсягом приблизно дві тисячі сторінок. Це відчайдушні розсліди людської природи, вивчення таємниць сексуальності й усе це на тлі розколу розквітлої Італії з її зухвалою економічною політикою та таємними змовами у владі.
Отож і інженер Джанні ххх, і Роланд, ххх Роланд, обоє за однакових обставин стали свідками явища, яке можна назвати „проявом священного“ у теперішньому, що увіковічило себе. Одкровення. Те, чого визнавати не хочеться. Те, що над усе не можна визнавати, те, що слід визнати, бо нічого іншого не лишається.
Обоє озираються, дивляться навсібіч, пильно роздивляються, промовляють „Ну ж бо!“ (а може, „Нумо!“), втягуючи голову в плечі, починають шукати: аж поки не мусять визнати, що явищем, у якому вони мають розібратися, є їхнє гівно. Позаяк то саме воно кричало, як немовля».
Нотатка 102а
ЕПОХЕ:
РОЗПОВІДЬ ПРО ОДИН ПОЛІТ У КОСМОС
«Ви коли-небудь хотіли полетіти в космос і роздивитися все з висоти, з Місяця чи з Марса? — розпочав трішки нападницьким тоном оповідач і з іронічним блиском у широко розплющених очах повів далі: — А мені таке наснилося. Враження від цього у мене досі дуже сильні, пригадую все до дрібничок. Ніби я дійсно туди літав.
Ви, мабуть, питаєте себе, чи не зібрався я, отак почавши, розповісти вам науково-фантастичну оповідку. І близько не збирався. Ніколи б такого не вчинив. Гадаю, оповідач не повинен творити свою розповідь на подіях, які не пережив особисто. Те, про що я маю намір вам розповісти, трапилось насправді. Хоча моя розповідь буде дійсно легковажною та дурнуватою, це вже ніде правди діти. Та хіба ж наші оповідки не дуркування. Хоча за своєю натурою я можу бути лише маньєристом. Отож в основі моєї розповіді події, які трапилися уві сні. Якби мені не явився уві сні політ у космос, мені б ніколи й на думку не спало розповідати вам саме таку історію. Решта, як ви згодом зрозумієте, теж ґрунтується лише на реальних подіях. Та я з вами кокетуватиму під час розповіді (чому я так робитиму, ви зрозумієте наприкінці). У даному випадку трошки гумору чи, скажімо відверто, несмішних заяложених жартів каші не зіпсують, тим паче, що вони є частиною багатостороннього ефекту відчуження[296]. Та досить. Моя історія розпочинається на борту космічного корабля. Якщо дивитися на нього із землі, то він може здатися летючою тарілкою. Але він зовсім не округлий, цей корабель має сферичну форму. Й саме через те він крутиться на запаморочливій швидкості, яку лише науковці здатні визначити й ажніяк не я, хоча, якщо дивитись на човен здалеку, він здаватиметься плескатим, як диск. Усередині сфери, яка вихором крутиться з такою, сказати б надприродною, швидкістю, є ще одна сфера, вона на кілька міліметрів менша. Ця сфера геть-чисто нерухома: вона висить усередині сфери, яка запаморочливо крутиться, наче вихор у просторах Всесвіту. Корабель відлетів кілька хвилин тому з ххх ххх й наразі розташовується за кілька сотень кілометрів від земної поверхні. Точнісінько на тій висоті, з якої я споглядав землю у своєму сні. Наразі зовнішня сфера набрала такої швидкості, що здається, ніби вона випарувалася й стала прозорою: завдяки цьому з ілюмінатора у нерухомій сфері, яка була всередині, можна було спокійно за всім спостерігати. Земля внизу. На дні космічного мороку, забарвлена у небесно-темно-сині барви. Звідси добре можна роздивитися її форму: одне скупчення — Франція, потім два півострови — Іспанія та Італія у чарівних обрисах чобітка тощо. Та коли бачиш, наскільки все це матеріальне, перебуваючи у справжньому польоті із більш ніж захмарної відстані, яка лякає, усе це здається бентежним і загадковим. Незабаром Земля зникає й лишається лише бездонна порожнеча, без жодних ознак живого. Це теж наснилося мені, я глибоко це пережив уві сні.
Людьми, які майже навстоячки спостерігали з ілюмінатора внутрішньої сфери за тим, як Земля зникає з очей, були двійко чолов’яг років сорока, що пашіли здоров’ям. Одного звали Клаус Патера, а іншого — ххх ххх. Вони спостерігали в однаковій позі й з однаковим виразом в очах. Втім, екіпаж складався не лише з цієї парочки. Ба більше, правду кажучи, вони взагалі не належали до екіпажу космічного корабля. Вони були простими глядачами, такими самими, як і я, і вони й я одночасно спостерігали за одним і тим самим видовищем. Ось тільки їм спостерігати було дозволено. Внутрішня сфера досягала приблизно десяти метрів у діаметрі. Отже вона була завбільшки з велику залу. Усередині цієї „сфери у сфері“ розташовувався ще й великий скляний куб, який чотирма ребрами обпирався об внутрішню стіну, отже тримався міцно. Саме в цьому кубі й стояли двійко „допущених глядачів“, як, зрештою, й власне екіпаж (який складався з півдюжини технічних спеціалістів). Певна річ, куб було розділено на різні квадрати, кожен з яких утворював щось на кшталт кімнати чи клітки. Техніки, зосереджені й суворі, були розкидані по цих прозорих клітках. Кожен мав окреме завдання, в яке поринув із натхненням та старанністю. Єдиними, хто бив байдики, якраз і були ці двоє „допущених глядачів“.
296
Ефект відчуження — принцип художньої творчості, який передбачає незвичайне зображення звичайного. Засновник його — німецький письменник Бертольд Брехт, який вважав, що треба впливати на розум глядача, а не на його серце.