Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Ви, мабуть, допомагали йому переховуватися. Таким чином ви були у постійному контакті з ним, і тримали його під контролем.
— Ніхто не заперечує дружні послуги.
— А коли він сказав вам, що планує зі мною зустрітися, ви запанікували. Вам навіть не було потреби стежити за ним — він, мабуть, сам сказав, коли і де зі мною зустрічається. Можливо, навіть, то ви підказали йому місце зустрічі, бо ви мешкаєте просто біля Радіовежі. Можливо, то ви так ідеально гримували Кремпіна. А потім, доки він ще обстежував територію нашої зустрічі, ви зіштовхнули його. На жаль, він відбивався і зірвав вам шиньйон з голови.
— Цікава історія. Та чи повірить ваш пан радник? Я навряд чи можу це собі уявити. Ніщо не спрацьовує у вашій професії без доказів, ви це знаєте. Інакше у вас виникне серйозна проблема з прокурором.
— Можливо, у мене є доказ! Шиньйон, що застряг десь на Радіовежі. Можна визначити, для кого він зроблений.
— Накладка, про яку ви говорите, походить з колекції «Ля Бель». Можливо, її викрав Кремпін, чи будь-хто інший, хто там працює. Це не доказ.
— Ви знаєте ви, що це зараз було? Зізнання, — сказав Рат. — Мені навіть не довелося вибивати його з вас!
Майснер натиснув кнопку на панелі, і ліфт знову рушив.
— А хто її чув, крім вас? А ви й без того мене підозрюєте. То що змінилося?
— Завжди приємно почути зізнання. У нашій роботі це приблизно таке підтвердження успіху, що оплески у вашій.
— Я вже й до того зізнався у вбивстві, як ви знаєте. І ви самі сказали, що жоден суддя у світі не засудить мене за те, що я, запанікувавши, вилив відро води на свою бідолашну дружину.
— Чому ви це зробили?
— Як гадаєте, на що це схоже, коли тобі безнастанно твердять про твою нікчемність? Знову і знову, наче зіпсована платівка, вона повторювала, який я безнадійний невдаха! — Він посміхнувся. — Ну, так. Зрештою, не такий я безнадійний.
Ліфт зупинився і Майснер відчинив двері.
— Приємно було поспілкуватися з вами, комісаре, — мовив він, виходячи. — А зараз вибачте, мені треба перевдягтися, у мене побачення.
— Переказуйте, будь ласка, вітання пані Белман, — відказав Рат, — і не забувайте: я невгамовний.
Пані Леннарт мала здивований вигляд, коли відчинила двері квартири.
Він зовсім забув, що вона сьогодні прибирає.
— Комісаре! — вона викрутила мокру ганчірку. — Я закінчу за хвилину. Я не чекала на вас.
— Хотів сьогодні обідати вдома, — сказав він.
— Може, принести вам щось? Ми з Петером теж зараз сідаємо їсти.
— Дуже дякую, — Рат продемонстрував пакет з «Ашинґера», — Я вже про себе подбав.
— На кухню ще не можна. Зачекайте якусь хвилинку у вітальні.
Він тимчасом поставив платівку. Він не займав пляшку з коньяком — залишив її стояти у шафі, хоча перехилити чарку хотілося. Надто рання ще година, та й хазяйці не треба бачити, що він випиває.
За п’ять хвилин вона просунула голову у двері.
— Я вже закінчила.
Рат зачекав, доки вона зовсім піде, потім вимкнув музику, пішов на кухню і, перш за все, поставив воду на каву. Він розпакував рублені котлети, але у нього не було справжнього апетиту. Решту він може віддати Кірі — та буде щаслива. Він оглянув шиньйон, але не зміг виявити на звороті логотипу «Ла Бель», інвентарного номеру чи чогось подібного, лише нерозбірливу назву компанії-виробника. Важко сказати, чи блефував Майснер. У будь-якому разі, резонно було б допустити, що, ідучи на Радіовежу, він надів театральну перуку, а не свою. Він, імовірно, загримував до невпізнання не тільки Кремпіна, але й також самого себе. Актора Віктора Майснера могли надто легко впізнати. А його алібі? Майснер мешкав так близько до Радіовежі, що йому не складно було нишком вибратися з дому через якийсь підвал чи задні двері, непомітно для портьє, який би думав, що пожилець весь час був у своїй квартирі. У будь-якому разі, ліфтом можна спуститися у підвал.
Рат заварив каву і знову занурився у роздуми. Та з якого боку би він не підходив до справи, не бачив, як притиснути Майснера. Можливо, якби він віддав шиньйон криміналістам, був би результат. Але це означало б, що він зізнається у своїй таємній зустрічі з Кремпіним.
Рат подивився на брудний клубок волосся. Можливо, Вайнерт погодиться. Поза тим, чолов’яга досвідчений журналіст — побачимо, що він дізнається.
Задзвонив телефон, але Ґереон не став відповідати. Він випив дві чашки кави, викурив кілька сигарет і поміркував, але не прийшов до жодного рішення, і повернувся до замку трохи раніше другої.