Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Для себе, але не для вас...
— Там хотіли її, а не мене — Бетті цього не вирішувала, — стенув він плечима. — Акторський шлюб має з такими речами миритися. Я щиро бажав Бетті успіху. Але, на жаль...
Він на мить прикрив очі долонями.
— Хто той зловісний продюсер, який хотів підписати контракт з Бетті Вінтер, але не з Віктором Майснером?
— Я теж хотів би це знати. Вона не бажала мені сказати, доки тривали перемовини. Вона була трохи забобонною. Я досі не знаю, хто її запрошував.
— А ви б тоді залишився з Белманом?
— Я й залишився у Белмана. Мені там дуже комфортно. Я його провідний актор, у нього я можу зніматися у чому мені заманеться: детективи, пригодницькі фільми, комедії...
— Тоді навіщо ви відкриваєте театр? Схоже, вам зраджує успіх у кіно.
— Ви не розумієте особливостей нашої професії, — похитав головою Майснер. — Мати власний театр завжди було моєю мрією. Відколи я себе пам’ятаю. Це не заважає мені й далі зніматися у кіно. Можливо, на кілька фільмів менше, ніж зараз.
Ґеннат задумливо кивнув.
— Ми маємо знову попросити вас згадати, що саме сталося двадцять восьмого лютого, особливо — де ви перебували.
— Ваш колега запитав мене про це вчора. Тож я сів увечері, і... — Майснер дістав аркуш паперу з кишені і розгорнув його, — ... я вдруге пережив той жахливий день подумки, і все зазначив: коли і де я був і де була Бетті, наскільки я міг знати. — Він передав аркуш Ґеннату. — Я взяв на себе сміливість записати це все.
Ґеннат дивився на аркуш так, ніби йому зробили подарунок на Різдво.
— Це не дуже поширена практика, мушу зазначити, — почав він, але Майснер випередив його.
— Це для вас, — пояснив актор. — Візьміть, у мене є копія. Потім ви зможете порівняти це з іншими свідченнями...
Будда взяв аркуш самими пальцями і справді почав читати.
Ратові урвався терпець. Цей слизький, пиндючний викрутень! Час нарешті скинути його з п’єдесталу.
— Ви носите шиньйон, пане Майснере? — запитав він раптово.
На мить запала ніякова тиша. Ґеннат видавався розгубленим, Крістель Темме на мить перестала записувати.
— Так, — відповів актор. — Ви це знаєте!
— Чому ви нам не сказали?
— Бо таке я не вважав актуальним. Наскільки я знаю, Белман має зубні протези. Він вам про це розповідав?
— Де ви були опівдні сьомого березня? — запитав Рат. — Ви про це повідомили у письмовій формі?
— Який це був день? П’ятниця?
— Ви дуже добре знаєте, що то була п’ятниця!
Майснер знизав плечима.
— Я не дуже орієнтуюся у датах, без календаря.
— Ви простежили за Феліксом Кремпіним до Радіовежі, чи на нього там чекали?
Майснер розгублено глянув на Ґенната.
— Мені дуже прикро, пане раднику. За всього бажання, я не знаю, чого від мене хоче ваш працівник! Може, ви мені поясните?
— Ми просто хочемо знати, де ви були в п’ятницю вдень, це все, — сказав Ґеннат.
Рат хотів сказати щось інше, але Будда присадив його непомітним, але енергійним жестом.
— У п’ятницю? Я був удома між полуднем і другою. Якщо графік дозволяє це, я користаюся з нагоди поспати вдень.
— Ви були самі?
— Я вдівець; то як ви думаєте? Але мій портьє може підтвердити, що я був удома. Я не зовсім розумію, чому...
— Гаразд, пане Майснере, це все, — сказав Ґеннат. — Я думаю, у нас наразі немає до вас інших запитань. Дякую за ваш час; зараз ви можете йти. Але поки що, будь ласка, залишайтеся з нами на зв’язку.
— Неодмінно.
Віктор Майснер вийшов з кабінету, побіжно глянувши на Рата.
Ґеннат зачекав, щоб актор зачинив за собою двері, і якийсь час нічого не говорив, постукуючи пальцями по течці з досьє. Потім він вибухнув.
— Комісаре Рате, чи я розмовляв з муром? — гримнув він так люто, що Крістель Темме випустила з рук блокнот. — Що я вам сказав учора?
— Що я можу включатися у допит тільки порадившись з вами, пане раднику.
— Правильно. Отже, щось лишилося у пам’яті. Тоді, що мала означати ота нісенітниця з шиньйоном?
— Я хотів заплутати підозрюваного, пане раднику. Збити з нього пиху і позбавити впевненості.
— Ви чудово впоралися! Якщо вважати, що ви прагнули ошелешити мене й бідолашну фройляйн Темме. І пустити шкереберть весь допит.
— Але ж послухайте! Оце його письмове алібі, це жарт! Це може...
— Ви думаєте, я ще не дотиснув би його? Звісно, я б це зробив! Якби не ваша дурна вихватка!
— То він був, то він! Я знаю, пане раднику! Майснер хотів убити свою дружину. Він не випадково вхопив те пожежне відро! Він хотів доконати її, коли побачив, що прожектор її не вбив. Ось чому в нього було таке нажахане обличчя: бо вона ще була жива!