Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— А чому він хотів її вбити?
— Тому що він ненавидів її, тому що вона краща за нього і він не міг з цим змиритися. І він просто скористався з нагоди... з тим прожектором...
— Якщо все справді так, як ви говорите, — підсумував Ґеннат, — то ви зіпсували допит іще ґрунтовніше, ніж я думав!
Ратові варто було прочитати свій гороскоп — здається, сьогодні не його щасливий день. Йому не хотілося йти повз Бьома через сусідній кабінет. Він попрощався з Трудхен Штайнер у дверях, які вели з приймальні Ґенната просто у коридор. Коли він вийшов, там уже сидів на дерев’яній лавці Манфред Оппенберґ.
Рат не дивився в його бік, і продюсер теж не виявив бажання озватися до приятеля.
Рат був роздратований Майснером, його виглядом і поведінкою, але ще більше він дратувався сам на себе і на свою дурість. Він недооцінив Віктора Майснера — той не був зламаний анітрохи. Враження, буцімто він суцільний клубок нервів — це радше суцільна комедія. Справжнє обличчя актора утворював холодний розрахунок. Зрештою, яке там обличчя! Тільки набір масок, які він міг скидати одна по одній, як лушпиння з цибулі, поки не залишиться нічого.
Він зайшов до свого кабінету винятково для того, щоб надіти капелюх і пальто.
— Еріко, я можу залишити на вас Кірі на деякий час? — запитав він у секретарки. — Мені треба вийти, щоб знову допитати свідка, і я не можу всюди ходити з собакою.
Еріка Фосс зітхнула, але сказала «так».
Тут йому пощастило — портьє сидів у своїй комірчині.
— Сьогодні без собаки, комісаре?
— Вона зараз у собачій школі.
— Вам не пощастило, пана Майснера знову немає. Ви вчора не зустрілися з ним?
— У мене є ще кілька запитань до вас. Може, моїх колег ваші свідчення й не цікавили, але цікавлять мене.
Щоб підкреслити важливість цієї розмови, Рат витягнув свій блокнот.
— Ви вчора згадали ту суперечку між паном Майснером і його дружиною. Я хотів би попросити вас якомога точніше переказати мені, про що йшлося.
Швейцар почухав голову під форменим кашкетом.
— Ну, вона просто хотіла зніматися у фільмах з іншим продюсером. І щоб він викинув з голови її підтримку. «Я більше тебе не тягтиму, — казала вона. — Ти мені як чавунне ядро на нозі».
Рат ретельно записав.
— Вона також згадувала щось про своє добре ім’я, і що Бетті Вінтер не відмовиться від нього. Ви можете пригадати детальніше?
— Мова йшла про театр, якщо я правильно зрозумів. Він хотів, щоб вона у ньому грала, а вона сказала «ні». А потім він запитав у неї, що вона думає про цю назву, а вона сказала: «Я не дозволю називати це своїм добрим іменем, ти можеш про таке забути!».
— Ви зрозуміли, про який театр ішлося?
— Я не чув назви, але це має бути десь у Вай...
Портьє перервався у середині речення і раптом аж побуряковів.
— Доброго ранку, пане Майснере, — привітав він пожильця.
Рат обернувся. Віктор Майснер мав вигляд не більш доброзичливий, ніж пляшка оцту.
— Ви ніяк не можете вгамуватися?
— Це одна з моїх найвидатніших рис, — сказав Рат. — А я, зі свого боку, здивований, що бачу вас тут. Я гадав, у вас зйомки у Марієнфельде.
— Зйомок сьогодні немає, завдяки вашим працьовитим органам. Там нікого немає.
Майснер дістав із кишені ключ від квартири і натиснув кнопку виклику ліфта.
— Ваш начальник, принаймні, дав вам прочуханку за вашу невдачу? Пояснив вам, як себе поводитися?
Двері ліфта відчинилися і Майснер увійшов.
Він хотів попрощатися глузливою посмішкою, але, перше ніж двері зачинилися, Рат заскочив у кабіну. Посмішка застигла.
— Що це за методи у вас? — запитав Майснер, коли ліфт почав рухатися. — Ви наміряєтеся вибити з мене зізнання? Я вже дав його.
Актор раптом перейшов на вже добре відомий Ратові плаксивий тон:
— «Я вбив її, я її вбив!» — Майснер посміхнувся. — Я був переконливий, комісаре, скажіть? Адже ви мені повірили?
Рат нічого не сказав. Він натиснув кнопку, і ліфт різко зупинився.
— Чого ви хочете?
— Правди.
— Ви мені скажіть, що ви вважаєте правдою, а я скажу вам, що я про це думаю.
— Ви вбили свою дружину.
— Це знає весь світ.
— Навмисно.
— Хто може зазирнути людині в душу?
— Ви скористалися диверсійною конструкцією Кремпіна.
Майснер лише весело посміхнувся.
— Продовжуйте, — сказав він.
— Він, мабуть, сам вам сказав. Коли він утік зі студії, він думав, що ви його друг.
— Так, ми швидко заприятелювали, всі це підтвердять. Я не мав уявлення, що він за людина.