Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Нарешті надвечір підкотив І батальйон смерті прапорщика Бочкарьової. На паровозі лопотів чорний прапор ажурного шовку з оторочкою з чорних брюссельських мережив. Срібний череп і білі кості були вицяцькувані бісером. Це був перший жіночий батальйон, той самий, що чотири місяці пізніше ніс варту в Зимовому палаці в ніч падіння Тимчасового уряду й абшиту самого Керенського. Три сотні блондинок, брюнеток і шатенок висипали на перон. Власний батальйонний оркестр виконував ніжні полонези всуміш з пристрасними кадрилями та «Марсельєзою». Весь міський гарнізон ринувся до військової рампи.
Вночі прийшло перше повідомлення. В бою під Нараювкою наша армія розбила австрійців, полонивши триста офіцерів, вісімнадцять тисяч солдатів і захопивши двадцять дев'ять важких гармат. О першій годині вночі маніфестація з факелами, ліхтарями й страсними свічечками, застромленими в горілчані пляшечки без дна, з співами «Марсельєзи» і портретами Керенського, під церковне подзвіння рушила довкола міста. Сполохані пси валували й рвалися з припон, збентежені півні розгублено кукурікали, гайвороння кружляло вгорі, схвильовано й заклопотано гегочучи. Попереду демонстрантів з плакатом, чорним і відзначеним моторошною емблемою з черепа і кісток та написом: «Мы умираєм за свободную Россию», — йшов член нашого тимчасового комітету, уповноважений в справах освіти, культури і пропаганди, Аркадій Петрович… Ніч була прозора, зоряна й місячна. Але нічне повітря гуло, здригалося і схлипувало. То там, на заході, ніч і день безперестанку били німецькі «берти», гупали сорокадвохсантиметрові «чемодани», вибухали в одну мить сотні фугасів і тисячі шрапнельних снарядів…
Останні місяці війни немовби й не було. Вона відійшла собі вдалечінь, в тумани, в абстракцію. На фронтах було відносно спокійно. Куди бурхливіше було тут, у тилу, всередині країни. Була ж свобода! Революція!
І от — знову війна.
І на цей раз, здається, мали воювати й ми. Ще шістнадцятого ввечері комендантські вістові обійшли всіх нас — з великою прошнурованою та пропечатаною книгою.
Це була книга наказів по гарнізону нашого міста. На її сторінці тридцять сьомій під наказом номер двадцять нам, допризовникам дев'яносто шостої етапної роти, пропонувалося за дві години прибути до роти, в чому й розписатися тут же під текстом наказу.
Були літні канікули. Ми були відпущені і з гімназії, і з роти. Ми мали з'явитися ще тільки через два місяці. І скликати нас мав директор, Іродіон Онисифорович. І от — вістові, книга військових наказів і підписи коменданта поручика Гори-Гораєвського та командира роти дев'яносто шість штабс-капітана Дерев'янка…
Серця паші стиснулися. Призов? Мобілізація? Фронт?
Цей час, а надто останній тиждень, події всередині країни були такі надзвичайні і значущі! Підготовка до Установчих зборів провадилася прискорено її помпезно[287]. Паркани й мури цвіли величезними афішами. Транспаранти оперізували все, що можна було оперезати: дерева, ліхтарі, стовпи, а також самих людей. «Голосуйте за список номер такий-то!» — кричало до вас все: і афіші, і транспаранти, і плакати, і незчисленні оратори на нескінченних мітингах. Ми, гімназисти, виконували все і для всіх. Ми розклеювали афіші для есерів, малювали плакати партії народної свободи, чіпляли через вулиці транспаранти есдеків-меншовиків, розкидали летучки есдеків-більшовиків, після того закликали на мітинг федералістів.[288].
Втім, це ще було не все. Українська Центральна рада видала свій перший універсал.
Юрій Семенович Богуславський, наш колишній інспектор, прозваний Вахмістром, тепер уже не був ні інспектором, ні вахмістром. Він спішно виїхав до Києва представником до Центральної ради…
Ми — гімназисти — ретельно розучували «Не пора, не пора!», «Ще не вмерла», «Ми гайдамаки» — нові, не відомі досі навіть Туровському, пісні і бродили по місту з карнав-ками на користь утворення міської української бібліотеки.
Проте і для кожного з нас, зокрема, це літо минуло в діяльності гарячковій, патетичній і такій неждано новій.
Туровський і Теменко з головою занурилися у справи організації міської «Просвіти»[289]. Вони мали керувати в ній секцією молоді, з якої під орудою Івана Петровича Петроповича мав бути утворений національний хор. Туровський мав вести в ньому першого баса. Теменко розраховував у драматичному гуртку «Просвіти» дістати ролі Гриця, Петра й Івана.
287
Підготовка до Установчих зборів провадилася прискорено і помпезно. — Йдеться про виборну установу, яка мала після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. вирішити питання пре державний устрій в країні. Буржуазний Тимчасовий уряд був змушений декларувати скликання Установчих зборів, оскільки ідея їх користувалася популярністю у народних мас ще з часів революції 1905–1907 pp. Склад обраних 12 (25) листопада 1917 р. Установчих зборів не відповідав дійсному співвідношенню сил у країні, більшість належала меншовикам та есерам, які намагалися протиставити їх Радянській владі. Відмовившись затвердити декрети Другого Всеросійського з'їзду Рад про мир, про землю, про перехід влади до Рад та ін… Установчі збори продемонстрували свою контрреволюційну сутність і були розпущені 6 (19) січня 1918 р. декретом ВЦВК.
288
Федералісти — члени дрібнобуржуазних націоналістичних партій «Соціалісти-федералісти», «Українська партія соціалістів-федералістів», які були ідейними натхненниками петлюрівщини.
289
«Просвіта» — культурно-освітня громадська організація, що існувала на західноукраїнських землях з другої половини XIX ст. до 30-х років XX ст. З 1906 р. ліберально-буржуазна інтелігенція почала засновувати організації «Просвіти» і в тій частині України, яка входила до складу Росії. Незважаючи на те, що. більшість «Просвіт» перебувала під впливом українського буржуазного націоналізму, окремі діячі культури розгорнули корисну роботу. На початку 20-х років «Просвіти» припинили своє існування в зв'язку з організацією нових радянських культурно-освітніх установ.