Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— Звісно, немає! До цього міста явно вже давно дійшло, що віднести листа на Поштамт — це все одно, що викинути!
— Ні, мій пане, ви знову неправі. Ми все зберігаємо, мій пане. От що ми робимо. Ми зберігаємо все як є. Ми намагаємося нічого не рухати, мій пане, — тихо промовив Шеляг. — Ми намагаємося нікого не турбувати.
Те, як це було сказано, змусило Мокра замислитися.
— Кого саме «нікого»? — поцікавився він.
— О, нікого, мій пане. Ми просто... діємо обережно.
Мокр роззирнувся по кімнаті. Чи справді вона стала здаватися меншою? Чи справді поглибилися й видовжилися тіні? Чи справді в повітрі раптом повіяло холодом?
Ні, нічого подібного. Але це явно могло б статися, відчував Мокр. Волосинки на його шиї настовбурчилися. Мокр чув, що це тому, що люди походять від мавп, і означає, що за спиною тигр.
Насправді за його спиною був пан Помпа, просто собі стояв, і очі його палали куди яскравіше, ніж дано будь-якому тигрові. І це було ще гірше. Тигри не можуть переслідувати вас через моря, і їм потрібно спати.
Він здався. Пан Шеляг жив у своєму особистому, дивному, запліснявілому маленькому світі.
— І це ви називаєте життям? — спитав він.
Вперше з початку їхнього діалогу пан Шеляг подивився йому просто в очі.
— Це значно краще, ніж смерть, мій пане, — відповів він.
Пан Помпа пройшов за Мокром через вестибюль і крізь центральний вхід, і тут Мокр повернувся до нього.
— Гаразд, ну а тут які правила? — спитав він вимогливо. — Ви збираєтеся вештатися за мною скрізь? Ви ж знаєте, що я не можу втекти!
— Вам Дозволено Самостійне Переміщення В Місті Та Його Околицях, — прогуркотів ґолем. — Але Поки Ви Не Облаштуєтеся В Місті, Мені Наказано Супроводжувати Вас Задля Вашого Захисту.
— Від кого? Від невдоволених тим, що до них не дійшли прапрадідусеві листи?
— Не Можу Сказати, Шефе.
— Мені треба на свіже повітря. Що там, усередині, відбувається? Чому там так... моторошно? Що сталося з Поштамтом?
— Не Можу Сказати, Шефе, — спокійно відповів пан Помпа.
— Ви не знаєте? Але ж це ваше місто, — саркастично зауважив Мокр. — Ви що, останні сто років просиділи на дні виритої в землі глибочезної ями?
— Ні, Бане Губберук, — відповів ґолем.
— Чому ж тоді... — почав Мокр.
— Це Були Двісті Сорок Років, Бане Губберук, — продовжив ґолем.
— Що було?
— Час, Який Я Просидів На Дні Виритої В Землі Глибочезної Ями, Бане Губберук.
— Про що ви взагалі говорите? — спитав Мокр.
— Та Ж Про Час, Який Я Просидів На Дні Виритої В Землі Глибочезної Ями, Бане Губберук. Помпа — Це Не Моє Ім’я, Бане Губберук. Це Мій Опис. Помпа. Помпа Номер 19, Якщо Точніше. Я Стояв На Дні Ями Завглибшки Сотню Футів І Викачував Воду. Двісті Сорок Років, Бане Губберук. А Тепер Я Мандрую Під Сонцем. Це Краще, Бане Губберук. Це Краще!
Тієї ночі Мокр ніяк не міг заснути й просто лежав, дивлячись у стелю. Стеля була за три фути від нього. Трішки на віддалі з неї звисала лампадка зі свічкою всередині. На тому, щоб свічка перебувала в лампадці, наполіг Стенлі, і це було не дивно. В разі чого це місце не просто загорілося б, а злетіло б у повітря, як пороховий погріб. Саме Стенлі показав йому це місце; Шеляг десь плекав свою образу. І він мав рацію, хай йому грець. Мокр не міг обійтися без Шеляга. Той практично і був Поштамтом.
День був важким, а минулої ночі Мокр не виспався — непросто було виспатися як слід, звисаючи з плеча пана Помпи й раз у раз отримуючи копитом знавіснілого коня.
Тут він теж не хотів ночувати, небо йому свідок — але він більше не мав жодного іншого прихистку, і, в кожному разі, в цьому місті-мурашнику це можна було вважати помешканням преміум-класу. Авжеж, була ще роздягальня, але вона жодним чином не годилася. Тож він просто видерся на гору мертвих листів у приміщенні, яке теоретично було його кабінетом. Загалом це були не такі вже й нестерпні умови. Людина непростої долі, як-от він, мусить навчитися спати в будь-якій ситуації, навіть коли буквально на відстані товщини стінки в її пошуках метушиться розлючений натовп. Гори листів принаймні були сухими, теплими, і не мали при собі холодної зброї.
Він намагався влаштуватися якомога зручніше, а під ним хрустіли листи. Він ліниво взяв навмання один із них; листа було адресовано комусь на ім’я Сурма Паркер на Лоботрясці, 1, а на протилежному боці конверта великими літерами було написано «З.П.Л.». Він відкрив конверта нігтем; папір всередині ледь не розсипався від його доторку.