Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні
- Автор: Денисенко Олександр
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-288-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні». Краткое содержание книги:
Але перед тим, як щось устругнути всупереч законам темного світу, Тронь, якого все ще не полишала його магічна сила, таки спинив час і ще раз роззирнувся. Очей Смерка вже не було, тільки з темної глибини долинало глухими звуками якесь словечко, ніби плямкала стара жаба. Тронь прислухався:
— Прощавай, Острихію! — здалося йому. — Зупини світлозорих! Не дай утопити в світлі Чорне Півмірря і світ людців!..
Прямолінійність закликів завжди лише напружувала Троня. Але що він мав робити, як міг ослухатись, якщо був старою миршавою обмарою. І якщо вже казати все до кінця, то привиди були і є невільниками темряви. Вони й живуть лишень у мінливому світі сутіні, і справжнім виявом їхнього буття є передніччя та переддення. Тобто це ті моменти, коли день змішувався з ніччю, а ніч із днем, — а це, як відомо, найпримхливіші миті, під час яких світло пересипається тінню і померки просотуються сірим сяйвом. Саме тоді й виникають найдивовижніші образи та істоти. І привиди, що блукають поміж тих почвар, комусь із них потискають кінцівку, когось обминають десятою дорогою, когось цілують у щічку, кимось гидують. І весь час дослухаються до всіляких новин із безмежжя світів та вимірів. І самі розповідають про бачене й почуте за день у неоглядності свого обшару, що був їм кожному свого часу упризначений великим Смерком. У ці хвилини вони одержують накази незмірної Безпросвітності й не мають права ослухатися їх. Непослух миттю карається розсіянням духу. Зрештою, привиди і є духами, і живуть вони примарами та маячінням. А багато чого їм примарюється самим і просто так від безділля та щоденного неробства. Тому професор часто плутав реальне з містичним. А звукам — найпершим прислужникам чуток, огуди та брехні — їм Острихій не вірив найбільше, і оскільки в непроглядній таїні темного світу, на самому дні сірих бездонних очей, більше вже нічого не ворушилося і не ряхтіло, Тронь зібрався на силі і…
…І смикнув у себе на долоні за одну зеленкувато-чорну волосину… І більш нічого… Ніякого болю… І саме брак болю, який у таких випадках з'являється в людей, збудив у духові професора несамовиту неприкаяність і роздратування. Безмежна самотинність його тінистого існування, що всі ці 350 років поневірянь у Чорному Півміррі була ледве чи не єдиним його почуванням, із неймовірною й досі не звіданою силою заполонила його фантомну сутність. Ілюзія, подарована Смерком, буцім він насправді навіть у світі мороку все ж упризначений для чогось більшого і значного, зникла. Ба більше, тої хвилини вона здавалася знущанням!
Від цих думок у Троня вперше зродився норов ослуху і непокори. І якась шаламатня зчинилась у голові. Він навіть відкрив був свого безплотного рота, щоб висловити замішання у доволі ввічливій для світу паморок формі з запевненням у відданості всьому чорному безмежжю, аж раптом вигукнув у бік Смерка, котрий перебував скрізь:
— Досить з мене знущатися і кпинити! Мені не потрібні твої шість куцих волосин та ще й на долоні! Для чого ти будиш у мені бажання стати людиною?!
Зависла глибока тиша. Щось затріщало й зашуміло у хвилях темряви, що враз накотилася на Острихія і вкрила його, немов сповила в чорнющий безпросвітний кокон.
— Ти пройшов перше випробування. Вітаю, — голос Смерка зродився неждано з повитків чорного опрядання і був хрипкий, наче після сну. Видавалося немовби всі ті внутрішні монологи й боріння, що нуртували в нетриськах Острихієвого духу, Смеркові були нецікаві. Хоча, незважаючи на байдужість і кволість інтонації, Великий Владар Темряви вів далі:
— Усяке знущання можна зрозуміти як призначення, якщо в людця чи в нелюді є талант! І твоя проклята самотинність була насправді покарою за молодечі грішки… за лікування недужих дешевими відьомськими мішанками та нашіптуваннями… ти ж не забув цього… не забув… — несподівано накази Смерка оповили тремтливу химерію мінливої сутності Троня, і він цілком упокорився їм: — Тому вертайся у світ людців! І знайди сироту із Зернами Всесвіту! Вбережи малого від Вселенського Світла! Допоможи йому пройти всі випробування! Бо він той, на боці якого істина… Але знай: за ослух тебе жде щось більше, аніж просто розсіяння духу! І не забувай, що з ненависті народжені людці! І як буде треба — скажеш малому, що насправжки стати людиною можна, тільки здолавши…