Сливове дерево
- Автор: Вайсман Еллен Марі
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3145-0
- Переводчик: Ольга Тільна
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сливове дерево». Краткое содержание книги:
Тато присів поруч. Його лице пашіло, а плечі зсутулились у розпачі.
— Якби інші партії не були такі заклопотані ворожнечею проміж себе, коли б країна не була в такій глибокій економічній ямі, всього цього безладу також не було б! — вигукнув він. — Гінденбург — занадто старий і безвільний, аби очолити боротьбу, інакше б він ніколи не призначив канцлером Гітлера. Люди не обирали того божевільного! Тепер він заарештував або повбивав усіх опозиціонерів і торгує націонал-соціалістичними ідеалами, як священики релігією. Ти не запитуй, а мовчки виконуй накази, інакше тебе просто знищать!
Він так грюкнув кулаком по стільниці, що всі аж підскочили. Виделки й ножі дзенькнули об тарілки, й бабуся схопилася за серце. Мама обійняла Карла, котрий почав плакати.
— Можемо тільки сподіватись на краще і намагатися вижити, — сказала вона.
— Але він дозволяє гестапо заарештувати будь-кого, хто насмілиться критикувати. Дуже скоро вони контролюватимуть усе! Вони вже контролюють нашу пресу і тепер наказують, що слухати. Немає інших газет, окрім нацистських, а тепер не стане й інших радіостанцій.
Мати прочистила горло й кинула йому:
— Нині маємо триматися разом, ділити хліб і дякувати одне одному за те, що ми є.
— Вони тебе засадять за ці слова, — додав дідусь, жестикулюючи руками, на яких повиступали блакитні вени.
Дідове попередження нагадало Крістін слова, прочитані в нацистській газеті «Völkischer Beobachter»[16]:
«Пам'ятаймо, що кожен, хто підносить руку на батьківщину, заслуговує на смерть».
Тато завжди був говірким, але донині Крістін не прислуховувалася до тих розмов. А ще вона зненацька пригадала, як кілька місяців тому мама повчала їх з Марією. Тоді вона наказувала дівчатам не вилазити зі своїми думками, бути обережними у висловлюваннях, особливо на публіці. Можна говорити про що завгодно, погоду, хлопців, навіть пліткувати, тільки не про політику. Тоді Крістін здивувало її припущення, ніби двом молоденьким дівчатам більше нема про що розмовляти.
— Вибачте, — сказав тато. — Ваша мама має рацію, зараз не час обговорювати світові проблеми. — Він відрізав шматочок від холодної ковбаски, поклав його до рота і спробував усміхнутись.
— Тату, — несміливо озвався Генріх. — Учора у школі нам сказали намалювати родинне дерево. Вчитель пояснив, що фюрер хоче знати, чи є в наших родинах євреї. Він сказав, що це треба обов'язково зробити, щоб не привертати до себе небажаної уваги. І ще сказав, що батьки мусять принести довідки про народження, шлюб і хрещення.
Батько припинив жувати і розпачливо захитав головою. Дідусь доклав собі ще салату й підсунув салатницю татові, ніби нічого й не чув.
— О, не хвилюйся, ми тобі допоможемо, — сказала мама Карлові.
Батько підтвердив ці слова, й обід вони закінчили в мовчанні. Крістін змусила себе трохи поїсти, а потім сиділа, склавши руки, аж доки мати почала прибирати зі столу. Щойно матуся витерла губи і встала зі стільця, дівчина підхопила декілька тарілок і пішла за нею до кухні.
— Маю для тебе записку від Ісаака, — сказала вона, порпаючись у кишені свого пальта, що висіло на кухонних дверях. — Але це — остання. Твій батько не повинен про це знати. Те саме я сказала й Ісаакові. Ви не можете бачитися, доки це все триває. Зрозуміла мене?
— Ja, Mutti, — відповіла Крістін.
— Vielen danke![17] — Вона затисла записку в кулаці.— Можна мені піти до своєї кімнати?
— Іди. Усім сьогодні важко.
Крістін пташкою злетіла до своєї спальні й зачинила двері. Потім сіла на ліжко і надірвала конверт.
Моя прекрасна Крістін!
Зустрінемося в алеї позад ринкової кав'ярні
сьогодні об одинадцятій вечора. Але будь обережною, щоб тебе ніхто не побачив.