Завтра будуть коти
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-30-2
- Переводчик: Ярина Тарасюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Завтра будуть коти». Краткое содержание книги:
Хто врятує людство й життя на планеті? Може, це і є місія котів? Може, саме таких, про яких ідеться в цій книжці?
Кішка Бастет — домашня улюблениця. Намагається порозумітися з людьми, налагодити повноцінне спілкування з ними. Кіт Піфагор — лабораторний кіт. Його господиня, дослідниця, вмонтувала йому в череп спеціальний прилад з USB-портом, завдяки якому кіт виходить в інтернет, здобуває інформацію про людство, охоче ділиться нею і вміло використовує задля перемоги.
У книжці — роздуми про одвічні цінності, про життя і смерть, любов і ненависть, релігію та науку, відповідальність за тих, хто поряд, за тих, кого приручили… коти.
— Що таке той «бог»?
— Йдеться про уявного персонажа. Його найчастіше уявляють як велета, який живе на небі. У нього біла одіж і борода. Він вказує, що добре, а що погано. Він судить. Він вирішує, що має статися з людьми.
— Але ти кажеш, що це вигаданий персонаж?
— Їм так подобаються вигадані персонажі, що вони готові вбивати чи вмирати за них. Насправді, якщо бути точним, Бог уже якийсь час є головною причиною тероризму і воєн.
— Але ти казав, що жодна людина його не зустрічала.
— Нам, котам, це, звісно, може видатися нелогічним, але так виглядає, що вони створили Бога, бо не люблять бути вільними і відповідальними за свої вчинки. Завдяки Богові люди можуть сприймати себе як істот, котрі тільки те й роблять, що підкоряються своєму господареві. Усе, що відбувається, — це «Його» воля. Це також спосіб для кліриків, які уповноважують себе говорити від Його імені, щоб підкорити найслабші уми. Ми, коти, здатні відчувати відповідальність за свої вчинки і спроможні витримувати свою свободу. Ми не маємо потреби уявляти велетенського кота на небі, який би за нами стежив.
Я міркую над його словами, вилизуючи себе. Не вважаю нікого іншого відповідальним за те, що стається зі мною, я завжди сама намагаюся поліпшувати своє життя. Піфагор, здається, зрозумів, про що я думаю, бо продовжує:
— Усе ж є підстави боятися неба… В минулому смерть приходила зненацька, звідусіль, до всіх. Було п’ять великих випадків вимирання. То були моменти, коли майже все живе загинуло. Останній випадок трапився шістдесят шість мільйонів років тому і знищив 70 відсотків тварин, у тому числі й динозаврів.
— А шосте велике вимирання видів могло би трапитися, як думаєш?
— Тероризм. Війна. Люди тепер мають змогу знищувати масово і блискавично. Те, що зараз відбувається, нагадує мені тебе і твою першу зустріч із дзеркалом: вони хочуть знищити те, що подібне до них. Не маючи більше суперників, вони обернули свою агресію проти себе.
Я киваю головою, а він розвиває свою думку:
— Я навіть думав, чи це не їхня занадто велика чисельність на цій планеті несвідомо штовхає їх зменшувати свою кількість, щоб захистити інші види.
Піфагор лиже лапи й то одну, то другу заводить за вухо. Я з нетерпінням чекаю продовження розповіді.
— Ти готова до другого уроку історії, Бастет?
Вмощуюся на лапах і зручно згортаю хвіст під живіт.
— Після Кіпру був Єгипет. Це далека і тепла країна, більша частина якої — пустеля. Країна, де 2500 року до Христа (це ім’я чоловіка, народження якого є точкою відліку часу. Він народився дві тисячі років тому. Отже, 2500 року до народження Христа — це чотири тисячі п’ятсот років тому) єгипетська цивілізація створила релігію, засновану на культі Сехмет, богині з головою лева. Але леви мали схильність ковтати жерців, які їх годували. Було стільки смертей, що єгиптяни вигадали сестру Сехмет, богиню з головою кішки, яку назвали Бастет.
— Та це ж я! Я ношу ім’я єгипетської богині, яку колись вшановували люди!
— Єгиптяни помітили, що кішки цікавіші, ніж леви. Насамперед тому, що вони не такі великі, їх не так важко прогодувати, за ними легше доглядати. Крім того, вони впольовують значно більше мишей і щурів, тому краще захищають запаси зернових. Нарешті, вони також захищають будинки від скорпіонів, змій і великих отруйних павуків.
Намагаюсь уявити світ, в якому люди створюють храми, щоби вшановувати нас.
— У ті часи вони називали нас «няв». Цікаво, що в більшості країн нас називали словом, співзвучним з нашим криком.
— Продовжуй про Бастет, я хочу знати, ким вона була.
— Богинею краси.
Нормально.
— І плодючості.
Ну ясно.
— Культ Бастет особливо практикували у храмі з червоного граніту в єгипетському місті Бубастіс. У цьому храмі жило близько сотні кішок. Раз на рік тут відбувалося велике свято, і десятки тисяч людей сходилися звідусіль, щоби славити богиню і приносити їй дарунки.
Таке мені підходить.
— Люди танцювали, співали, на всі лади величаючи ім’я Бастет. Вони їли, пили і почувалися щасливими, вшановуючи богиню з головою кішки.
— Врешті-решт, релігія не така вже й погана річ.
— Бастет також опікувалася хворими дітьми і стежила за душами мертвих. Єгипетські жінки хотіли навіть фізично бути схожими на кішок. Вони робили собі надрізи на щоках, щоб імітувати наші вуса, а також розтини на руках, куди крапали кілька крапель крові кішки, сподіваючись перебрати нашу красу і розум.