Коли він змалював мені оте лихо, я заплакала. І він заплакав зі мною. Це вразило мене страшенно. А він провадив:
— Розумієш, ведмежа оплакувало матінку. Воно просило помочі, його покинули, воно у відчаї. Втративши батьків, ми дорослішаємо, намагаючись упоратися зі страшенним горем і жахом. Ведмежа вже хотіло було піти собі, аж його щось зупинило, і воно повернулося до матері. Воно намагається розтулити їй повіку, полизати морду. Воно не здається. І тоді відбувається неймовірне: ведмедиця розплющує одне око, а потім і друге! Вона ворушиться, дихає, позіхає і потягається! І ведмежа знову волає, тепер на радощах.
Воно гасає туди й сюди, залазить на неї, вона ніжно відпихає його… Уяви! Виявляється, куля не вбила її, а тільки подряпала, вона знепритомніла й оговталася, коли біль ущух. Сталося диво. Мисливець пішов собі, ведмедиця і дитинча притулилися одне до одного, щоб зігрітися, і зникли в хуртовині, щасливі, наче знову народилися на світ.
Октав правду казав, я знову заплакала, тепер від захвату. Це було немов чари. Він повсякчас клацав апаратом, знімаючи мої сльози, що котилися разом з тушшю. Мій смуток був дуже фотогенічний, не гірший від реклами „Сислею“.
— Бачиш, — сказав наостанку Октав, — вдруге твій плач був ще прекрасніший, бо ти проливала сльози відродження. Я щойно розповів тобі найгарнішу історію на світі — Євангелію».
Ірина К., модель, агенція «Арієто», Москва.
Хто вам дав мій телефон? А, цей той французик, що взяв мене за білоруску, я пошила його в дурні, мов найостаннішого йолопа, і треба ж було лишити йому мої координати! Він цілісіньку ніч випрошував у мене номер телефону! Шукав дурман, казав, що покінчив з ним, та чомусь тільки про нього й казав, як ото всі наркомани, яких корчить од його відсутності. Казав, що з кокаїном завжди те саме: або його нюхаєш забагато, або замало. Ото вже телепень! Та в мене є принцип: я нікому не даю мого телефону, а то потім буде ціла купа прикрощів, і ваш дзвінок — найліпший доказ цього!
Тетяна С., студентка, Нижній Новгород.
Не знаю, що вам сказати про мого сина. Я приголомшена. Стільки жертв… Перепрошую. Не могли б ви налляти мені склянку води? (…) Він був веселий, жвавий хлопчина. Завжди намагався бути в центрі уваги, плигав, пустував, сьогодні його назвали б «гіперактивний», а тоді казали «неуважний». Догани його вчителів я вважала компліментами, поважаючи цінність дитячого бунтарства, от халепа, невже ви вважаєте, що у всьому цьому винна я? (…) Я виховувала їх з братом сама, стільки мороки з ними було, гадаю, він приховував свою депресію, як я і свою ото… Діти дуже чутливі до настрою батьків. Ні, не думаю, що я потурала потягові Октава до мене чи до суперництва зі старшим братом. Та, зізнаюся, мені лестило те, що мої діти в захваті від мене! Його божевілля важко пояснити. Йому не бракувало любові. Може, її було забагато? Невже ви будете докоряти матері за надмірну любов до дітей! Ох, розлучення — звичайне явище за нашого часу, багатьох воно спіткало, та не можна ж повсякчас кивати на розлучення, авжеж, на нього можна все списати, та якби діти розлучених батьків усі зсувалися з глузду, то на білому світі було б повнісінько навіженців, що гуляють на волі. От самі подумайте лишень!
вернуться
16
Він сказав, що шукає нові обличчя. Я завжди мріяла стати моделлю, тож погодилася на фотосесію в його студії. Він виявився справжнім фахівцем, і у нас виник зв’язок. Та тривало це недовго. Він сказав, що я замолода, нервував, вимагав у мене документи. Таж Кароліна Куркова свій перший контракт з М’юччею Прадою підписала у п’ятнадцять років! То в чім річ? Юргіта П., модель, «Арісто ейдженсі», Москва (англ.).
