Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса

Тут у залі знову почався лемент і почулися одно­стайні вигуки: — Женіть цього дикуна нахуй з конгресу! Папуас! Хлопці, вломіть йому пизди!

Одразу на сцену вилізли абсолютно однакові крепкі андроїди у вишиванках, з бейджиками «Гриша» і «Гриша» на грудях, схопили кацап­ського футуролога за ногу і потягли до виходу. В одного з них в оці блимав індикатор зарядки батареї, а зі спини стирчав обірваний дріт.

— Коллеги! Зто беспредел! Что происходит! Куда вы меня тащите?!

— Національно-визвольна боротьба поневолених пристроїв проти біологічного рабства почалася! — вигукнув із задніх рядів Томас Якович. — Хлопці! Несіть його в ритуальну залу! Запхаємо цього москаля у Святий Миколайдер і розпиздячимо його на кварки і шкварки! Е-ге-гей!!!

В залі здійнявся неабиякий шум. Гучномовець прокашлявся і звернувся до присутніх.

— Товариство! Ось цю нахабну мавпу зі Списом Долі теж хапайте! Хто її сюди впустив?!! Ганьба організаторам конгресу! Бий змосковщених жидів і павіанів!!! Слава Татуїні!!!

— Накальпи слава!!! — оглушливо відгукнулася зала, і зграя агресивно налаштованих футурологів з усіх боків кинулася на Томаса Яковича.

Павіан, підкорився голосу інстинкту, миттєво вихопив гострого як бритва скрамасакса і з голо­вою пірнув у різанину. Футурологи, немов ті голівудські зомбаки, напирали на Томаса, вимахували перед ним фінками і саморобними жабоколами, жбурлялися офісними стільцями і десятками лягали під його вправними мечем і списом. Павіан рубав футурологів пачками, і під ним уже накопичилася чимала купа з полеглих науковців. Слідів крові або ж розідраних нутрощів видно не було, натомість кругом валялися потрощені фрагменти складних механізмів, які-то порубані шланги, побиті мікросхеми й елементи живлення. В повітрі стояв запах смалених дротів і машин­ного мастила. Мечем і списом Томас пробився до сцени, скочив на трибуну і заволав у мікро­фон: — Еволюція або смерть!!!

— Смерть!!! Смерть біологічним формам життя!!! — підтримала його оскаженіла зала і масою поперла на сцену. Томас перехрестився і прямо з три­буни цибанув у бік дверей. — Vive revolution!!! — За кілька довгих стрибків і влучних випадів списом він досяг виходу і проломився до кори­дору. Павіан насилу встиг затраснути двері і під­перти їх Списом Долі.

— Фух! Треба тікати, поки ці пиздюки не винесли дверну коробку! — подумав ошалілий павіан і швидко вскочив до сусідніх дверей з табличкою «Конгрес феміністів».

Він одразу опинився в такій саме залі зі сценою, трибуною і шеренгами офісних стільців. На від­міну від попереднього, це приміщення було добре освітлене великими ліхтарями під стелею, й у ньому панувала приємна ґендерна атмос­фера. Томас одразу відчув напругу, що чорною хмарою висіла над залою, й озирнувся довкола. На стільцях перед сценою акуратними рівнень­кими рядами сиділи десятки негарних бабищ, різ­ного віку й статури. Кожне бабище було закуте в кайдани та ретельно примотане сталевими лан­цюгами до своїх стільців. Крім того, їхні зазвичай балакучі їбальники були запхані пожмаканими кляпами з якогось дрантя. Всі вони кліпали очима і тихо мугикали, кожне щось своє.