Позначена блискавицею
- Автор: Гайдамака Наталья Лукьяновна
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0407-7
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Позначена блискавицею». Краткое содержание книги:
Починалося все і справді по-казковому: жили собі чоловік та жінка й не мали вони дітей… Тобто діти в них народжувались, але всі вони прийшли на світ передчасно і померли малими. Коли ж поховали Й четверту дитину, то наважились піти до старого чародія, що жив високо в горах… І сказав чародій, що народиться в них син і виросте він міцним та здоровим, якщо віддадуть вони хлопця йому в науку. Народився п’ятий син, і старий забрав його у гори… От виріс той хлопець і сам почав зціляти людей від хвороб. Пішла про нього слава поміж людьми. Дружиною його стала дівчина-красуня. Доля, здавалося, була до нього ласкавою. А потім — потім усе в один рік змінилось. Помер батько молодого лікаря — загинув під час повені. Невдовзі помер і старий, який навчав його лікарського мистецтва і якого вважав другим батьком. А далі зрозумів він, що вродлива його дружина кохає іншого, бо одружувалася не з ним — із його славою. І тоді кинув усе — рідне місто, гори, де пройшло його дитинство, дружину свою, дорогі серцю могили обох батьків — рідного й названого — і пішов світ за очі разом із старенькою матінкою, яка одна ще любила його. А люди потім казали, що не було йому добра, бо змалечку обдурив свою долю, бо врятовано його з допомогою чаклунства, от доля йому й помстилася…
Цілий рік мандрував він по країні, ніде надовго не зупиняючись, і, лише коли рік минув і дружина його, не маючи про нього звістки, мала право вийти заміж за іншого, він змінив ім’я й оселився в Гресторі, подалі від рідної Коміни і жінки, яку довго не міг забути…
Поки Крейон розповідав, стало темно. Він уже не міг бачити обличчя Ерліс, але почув, як вона тихо схлипує.
— Ти плачеш, маленька? — спитав він, і його велика долоня ковзнула по обличчю дівчини, намагаючись витерти її сльози.
Колюча крижина, що скувала серце Ерліс, поки вона слухала розповідь Крейона, раптом розтанула, тепло ринуло в її душу, і вперше в житті сльози не здалися їй гіркими.
— Я ніколи, ніколи не лишила б тебе! — прошепотіла вона, прихилилася до Крейона і сама незчулася, як опинилася в його обіймах…
Світ сповнився любові. Ерліс, змалечку обділена добром і ласкою, сама не розуміла, звідки в неї стільки ніжності. Хоч як то дивно, вона зовсім забула про шрам, наче його й зовсім не було.
Вона чекала від коханого якихось гарних незвичайних слів, та Крейон мовчав, хоча вмів бути красномовним і переконливим. Те, чим обоє володіли зараз, було поза словами, і коли вони починали говорити, то говорили про буденні речі, але кожен погляд, кожен рух набували значення події, здатної змінити ціле життя, кожен день вміщав у себе рік.
Проте щасливих днів було всього три, і Ерліс запам’ятала їх до найменших подробиць.
А вже четвертого дня Ерліс прокинулася і відчула, що Крейон не спить, більше того, якимось чином вона зрозуміла: він не спить давно. У химерному блідому світлі видно було, яким відчуженим і зосередженим став його погляд. Дівчина знала, що то означає, вона чекала, що це станеться, та не мала й гадки, що так швидко…
— Недаремно називали тебе щасливицею, Ерліс, — сказав він. — Ти й справді приносиш щастя. Знаєш, я раптом прокинувся серед ночі — мабуть, від того, що ти заворушилася, — і вже не зміг заснути. Та за той час, що лежав без сну, я розв’язав одну дуже складну задачу… Вона давно вже мене мучила, та я не знав навіть, як до неї підступитися. І раптом я так виразно побачив розв’язок, ніби він був написаний на стіні. Це було щось неймовірне… Стільки над цим бився, а шлях до мети виявився простим і коротким. Тепер ми значно наблизимо падіння Сутара. Хіба треба пояснювати, наскільки це важливо!
— Навіть не віриться… — тихо сказала Ерліс. — Невже все це коли-небудь скінчиться?
— Скінчиться, маленька моя! І знаєш, що буде потім? — Крейон заговорив швидше, неначе хтось міг його перервати: — Я повезу тебе в Коміну. І ми завжди, завжди будемо разом. Ти народиш мені сина й дочку… Я мрію про це, як про найбільше щастя.
Він притулив руку Ерліс до своїх очей, немов соромлячись раптового пориву, а їй стало і хороше, і сумно. Безтурботні дні скінчились, Крейон повертався до своєї роботи…
Ерліс безгучно зітхнула.
— Моя допомога тобі буде потрібна? — спитала вона.
— Сьогодні — навряд. Хіба що завтра…
Можна було й не питати про це. Вона вже знала, що в перші дні, коли нова ідея заволодіє його розумом, Крейон прагне залишитись на самоті. Що ж, їй час вирушити на полювання. Потрібні свіжі харчі. Свято скінчилося, настали будні…
На порозі вона поцілувала Крейона, а дійшовши до повороту, обернулася й змахнула на прощання рукою. Чи гадала вона тоді, що востаннє бачить його живим? Що ніхто так і не взнає, в чому ж полягало його відкриття…
Кохання зробило їх необачними і змусило забути про ненависть, що чигала на кожному кроці. Крейон так захопився роботою, що не помітив наближення воїнів Сутара, а Ерліс, полюючи, забилася в гущавину й запізно помітила дим сигнального вогнища. Як вона бігла назад! Та на їхньому подвір’ї вже господарювали золотошоломники. З-за скелі добре було видно, як вони виносили приладдя лікаря, його записи, для чогось тягли навіть стільці. Самого Крейона не було видно.
Ерліс відчула, як вогнем запалав рубець на щоці. її очі були сухі, сухо стало в горлі, і серце, здавалося, зупинилося, вона не чула його биття. Рухи зробилися точними й виваженими. Ерліс відклала вбік свою здобич, зручно вмостилася поміж скель, перелічила стріли. Спершу поцілити ватажка… Вона не має права схибити. Визначити, хто він, було неважко. На всіх у неї однаково не стачило б стріл, та Ерліс знала, що подібні загони складаються переважно з тих, що втратили власну волю і виконають будь-який наказ. Вони розгубляться й розбредуться, якщо не буде кому командувати ними. Для певності вона витягла зі складок одягу свою голку, волосиною прикрутила її до вістря першої стріли і прицілилася. Вперше їй довелося цілитись у людину.
її розрахунки виявилися правильними. Коли впав ватажок, а потім кілька воїнів із тих, що несли речі, всі інші в паніці кинулися врозтіч, навіть не намагаючись встановити, звідки ж летять стріли. Ерліс почекала, чи не повернеться хтось із воїнів, і повільно, немов на страту, рушила в дім.
Вона не хотіла думати, що побачить там. Крихітна, як пташеня, надія іще озивалася до неї ледь чутним голосом: “А може?.. Може, вони зв’язали Крейона, але не встигли вивести з дому, може, він ще не торкнувся голки?”
…Крейон непорушно лежав долі, у тій кімнаті, де була картина, і “Позначена блискавицею” дивилася на нього зі стіни. Ерліс опустилась навколішки. Очі її бачили тільки смертоносну голку, що стриміла в зап’ясті коханого. Вона не знала, скільки часу просиділа так, мов нежива. Ненависть — чорна, дика, тяжка, люта — розгорялася в її душі непогамовним полум’ям, знищуючи всі інші почуття. Крихкий попіл заповнив її всю, вона стала легкою і дзвінкою, немов стріла, націлена в ворога. Ратас казав: “Нема блискавиці такої, що випалила б їй душу…” А вона відчувала себе зараз обпаленою руїною, в яку ніколи не повернуться ті, хто жив тут раніше… Якби в неї була ще одна голка, вона не завагалась би скористатися нею. Та голки не було.
Рипнули двері, за спиною в неї почулися кроки. Вона обернулася. На порозі стояв Ратас.
— Якби я вмів літати, Ерліс, я не спізнився б, — сказав він. — Ми забули, що час ненависті іще не скінчився.
Частина третя
ЧАС НЕНАВИСТІ
Було тихо й темно, і десь у кутку шаруділа миша. Віта не наважувалася порушити мовчання. Ця дивна жінка з чужого світу, вранці ще така далека від неї, стала зараз рідною, наче сестра. Позначена блискавицею — це ж не про обличчя, це про долю… їй страшенно хотілося сказати Ерліс щось тепле й щире, та потрібні слова не приходили, а вона боялася образити її гордість недоречним співчуттям.
Раптом щось застукотіло й покотилося по підлозі. Ерліс рвучко скочила й нахилилася.
— Сигнал тривоги, — вона відшукала долі й показала Віті камінець, обвитий червоною ниткою. — Його вкинули знадвору в димохід. Ратас шле нам знак — сам або через когось із своїх посланців. Треба негайно забиратися звідси!