Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Він побіг до воріт. Юрми книжників, як купчасті хмари, і досі блукали по тротуарах: ні міліцейські свистки, ні погоня за шахраєм не могли їх розігнати. Волошин пробрався на те місце, де він залишив бабусю і дівчину в зеленому плащі, але ні тієї, ні другої не знайшов. Кілька разів він пройшов по тротуарах, оглядаючись на всі боки. Бабуся і дівчина щезли безслідно…
Волошин попрямував у відділення. На великий подив, він побачив там, крім Фенімора Купріна, і дівчину, яка хотіла купити у бабусі французькі книжки.
— Нарешті! — радо вигукнула вона. — А я прийшла як свідок. Цього шахрая слід добре-таки провчити.
— А бабуся де? — спитав Волошин.
— Бачили?! Потерпіла навіть не з’явилась! А мене притягли! Неподобство! — обурювався Фенімор Купрін.
— Громадянин Феклін, замовкніть! — спокійно наказав черговий.
— Я не знаю, де вона зараз, — стала пояснювати дівчина. — Її буквально за руку відтягли, коли почався гармидер з цим шахраєм. Я тільки чула, що якийсь тип крикнув їй: «Тікай, бабо! Його піймають, тебе по судах затягають!» — і поволік стареньку в натовп. Як добре, що ви врятували цю книгу! її неодмінно треба здати в Ленінську бібліотеку.
— Книгу не можна нікуди здавати, громадянко, — офіціальним тоном заявив черговий, одірвавшись од акта, якого він складав. — Це речовий доказ.
— Нічого, здамо потім, — заспокоїв дівчину Волошин. — Але як нам знайти бабусю? Адже вона потерпіла, вона власниця книги, яку ми врятували.
Дівчина знизала, плечима:
— Не знаю…
Черговий по відділенню записав її свідчення. З’ясувалося, що дівчину звуть Тася (Анастасія), а прізвище її Березкіна, і що вона студентка французького відділення Інституту іноземних мов.
Волошин і Тася разом вийшли з відділення міліції і попрямували до площі Свердлова. Дорогою вони розмовляли про книги, про шахи, про бокс. І з сміхом і обуренням Тася згадувала, як Фенімор Купрін на її очах «купував» у бабусі старовинну книгу. Їй було жаль бідної старенької.
— Давайте знайдемо її! — запропонувала Тася.
— Що ж, спробуємо, — охоче погодився Волошин. — Зрештою, це з моєї вини бабуся позбулася своєї книги. А книга, за всіма ознаками, ідейна.
— Яка? — здивовано спитала Тася.
Він посміхнувся.
— Це у мене звичка. Все хороше я називаю «ідейним», усе погане — «безідейним».
— Ах, он як! Ну, тоді, якщо не хочете бути «безідейним» бригадмільцем, знайдіть бабусю, — повчальним тоном сказала Тася.
Професор Стрілецький
Минув тиждень після пригоди на книжковій товкучці, а новий знайомий подзвонив Тасі Березкіній всього один раз. Він розповів, що обійшов усі московські букіністичні магазини, які торгують іноземними книжками. Він сподівався, що бабуся з кошиком усе-таки однесла свої французькі книжки букіністам і тоді з накладної можна було б дізнатися про її прізвище й адресу. Але ніхто не приносив у ці магазини книжок, назви яких Тася йому сказала. Нічого не могли повідомити про бабусю і в книжковій крамниці письменників.
— Бідний! — вигукнула Тася. — Ви, напевно, замучилися. Всі магазини обійшли!..
— Ні, не дуже замучився, — безтурботним тоном відповів Волошин. — У Москві всього лише… два букіністичні магазини беруть і продають безідейну іноземну літературу.
У нього були лукаві очі. Тася їх не бачила, але знала, що вони зараз такі.
Волошин запросив її сходити в кіно, але Тася відмовилася: наближались іспити.
Одійшовши від телефону, вона сіла на диван і задумалась над книжкою, згадавши шапку каштанового волосся, чіткий профіль з довгуватим «гоголівським» носом, веселі карі очі…
«Любить книжки… Захоплюється боксом і шахами… Бригадмілець… Цікавий хлопець…»
Через тиждень Іван Волошин знову подзвонив Тасі. У його тоні вже не було звичайного спокою і жартівливості.
— Нам треба негайно зустрітися, — квапливо сказав він. — Надзвичайна пригода з нашою древньою «біблією»…
— Що сталося?
— Обох нас хоче бачити професор Стрілецький. Це знавець стародавньої літератури.
Отже, старовинна книга вже потрапила до рук учених.
— Добре. Коли ми повинні до нього прийти?
— Сьогодні о будь-якій годині. Він чекає нас…
Вони домовилися зустрітись через півгодини в Олександрійському сквері, навпроти обеліска.
Тася прийшла в сквер майже вчасно, запізнившись усього тільки на двадцять хвилин.
Молодий бригадмілець похмуро буркнув:
— Салют! Ходімо…
— У відділення? — сміючись запитала Тася.