Кобиздохівські оповісті
Электронная книга - «Кобиздохівські оповісті». Краткое содержание книги:
Написав, куди слід. Відповіли, правда, швидко, чемно і через ім’я та по батькові. Попросили вісім довідок, три характеристики під копірку, чотири мої фотокартки улюбленого кобиздохівського розміру шість на дев’ять і виписку з загсу про ступінь спорідненості з дядьком Гилюком. Я швиденько і вислав. Потім до мене двічі дільничний міліціонер заходив, начебто сірники позичити, а якийсь у цивільному, сплутавши мою Лапікуриху з сусідкою, почав розпитувати, коли я додому повертаюсь і кого з собою приводжу. Той, у цивільному, ледь вирвався з побитою фізіономією, але й мені було непереливки. Морально. Ну, це, ймовірно, збіг обставин, бо міліціонер клявся й божився, прикурюючи при цьому тремтячими руками від запальнички, що у нього справді сірники скінчились. А цивільний, сподіваюся, надовго затямив, де закінчуються права його установи і починаються права людини. Конкретної - Лапікурихи.
Нарешті, прийшла відповідь од військових. З одного боку, писали вони, оте, що впало колись із літака, давно вже зняте з озброєння, а тому таємниці нібито й не складає. Але з іншого боку, в рамках реформи збройних сил пішов з посади той генерал. Який мав „оте” розсекретити. А його обов’язки нікому ще не передали. Як тільки армійська реформа закінчиться, я одержу вичерпну відповідь.
Відповідь надійшла через пару років. Вже на бланку Міністерства оборони Росії. «В ответ на ваш запрос относительно изделия за номером ЭБ-НХ1973 сообщаем, что для приобретения нужного количества вам надлежит перечислить на расчетный счет ГАК ЗТ «Росвооружение» сумму в долларах США, исходя из стоимости одного изделия (сумма указана), умн. на общее кол-во плюс НДС и комиссионные в разм. 11,5%».
М-да, це вам не «Олвейз з крильцями».
Що цікаво - як тільки я одержав листа з Росії, у нашого дільничного почалися перебої з сіллю.
А остаточно я вдовольнив свою цікавість, коли «оте» впало на Бровари. Отут нам через газети і розписали - що до чого і звідки у нього крильця ростуть… Але тут мені Лапікуриха кричить: «Знову ти за політику!… От через таких як ти наші міністри оборони до пенсії не дослужують. Вертай у Кобиздохівку».
Вертаю. Єдине, що мене цікавить - а яким же то ми „іздєлієм” російського літака з ізраїльськими євреями на Чорним морем випадково збили? Чи не тим, котре „Е-Бе-еН-Ха”?
Гносеологія методики датування кобиздохівських хронік
Як я вже побіжно згадував у передньому слові, укладати оповісті мого села надзвичайно складно через майже повну відсутність історичних документів. Тому доводиться звертатися до такого поширеного і ненадійного джерела знань, як спогади старих людей. Пам’ятаю, на цьому добре погорів один наш землячок. Десь після війни, але ще за Сталіна, він приїхав із самого Києва аби засвідчити в письмовій формі підписами двох очевидців, що його звуть насправді - Наум Левкович Кобзар, українець, як ви розумієте, з діда-прадіда. Довго мучився, але знайшов. Кобиздохівці - народ добрий: «Як людині тра, то хай буде українцем». Але справжню халепу мав отой українець в першому поколінні через тридцять років. Довелося йому знову рушати до Кобиздохівки, аби знайти таких, хто засвідчив би, що в його документи затесалася трагічна помилка. І насправді він Нухем Лейбович Кац, нащадок царя Соломона по жіночій лінії. У них, у євреїв, щоб ви знали, національність по мамі рідній пишеться. А тато - хоч ескімосом будь…
Добряче посивілі свідки почухали потилиці і виявили традиційну кобиздохівську послідовність у християнському милосерді і любові до ближнього: „Ну, як людині тра, то хай буде знов єврей. Тільки цього разу двома пляшками казьонки не обійдеться. Бо тоді він у партію розганявся, а зара в Ізраїль. Хай одпише моєму онукові свої «жигулі»… Бо для них у тій, як то її, Іудеї, дороги непідходящі. Там же досі на верблюдах їздять, сам бачив… по телевізору”.
Отож і зійшлися - на телевізорі.
Так ото, кобиздохівська хронологія базується не на датах, а виключна на подіях. Коли це було, а коли оте трапилося, а той коли народився, - у кобиздохівських старих людей відповідь стереотипна:
- А того року, як старий Допіра волів у річці втопив.
- А якраз на ту весну, коли Рохманчук «кукурузника» збив.
- А це було, як дід Синюшко з японської війни прийшов. Отоді вони з Допірою добре випили і втопили волів.