У вогні

Я знала, що він має на увазі. Нічні кошмари, часті мої гості й до Ігор, тепер, коли я засинала, мучили мене щоразу. Але старі кошмари, в яких мого батька розриває на шматки в копальні, сняться рідко. їм на заміну прийшли марення про те, що було зі мною на арені. Марна спроба врятувати Руту. Піта стікає кров’ю. Роздуте тіло Глорії, що розпадається у мене в руках. Жахливий ісінець Катона від зубів мутантів. Ось мої найчастіші відвідувачі.

— Мені також. А це допомагає? Оці малюнки?

— Не знаю. Думаю, тепер мені не так страшно засинати вночі — або я просто запевняю себе в цьому, — відповів Піта. — Але кошмари не минулися.

— Мабуть, і не минуться. Як у Геймітча.

Геймітч мені ніколи про це не казав, але я думаю, що саме тому він і не любить спати, коли темно.

— Мабуть. Але як на мене, краще я прокидатимусь із пензлем у руках, аніж із ножем, — відповів Піта. — То тобі справді бридко?

— Так. Але водночас малюнки надзвичайні. Чесно, — відповіла я.

І це була правда. Проте більше дивитися на них я не хотіла.

— А хочеш дізнатися про мій талант? Цинна добре над ним попрацював.

Піта засміявся.

— Може, згодом.

Потяг рушив — за вікном попливла земля.

— Дивись, ми вже майже в Окрузі 11. Ходімо поглянемо.

Ми попрямували до останнього вагона. Там були стільці й дивани, але найчудовіша річ — те, що в цьому вагоні задні вікна піднімаються аж під стелю — їдеш собі, дихаючи свіжим повітрям, роздивляєшся краєвиди. Величезні просторі поля. Де пасуться стада молочних корів. Цей округ такий не схожий на наш рідний лісистий дім!

Потяг почав пригальмовувати, і я подумала, що це чергова зупинка, аж тут перед нами виросла огорожа. Щонайменше десять метрів заввишки, а згори облямована величезними витками колючого дроту. Порівняно з цим парканом наш паркан в Окрузі 12 — просто дитяча забавка. Я швидко пробігла очима по нижній частині огорожі, захищеній величезними металевими плитами. Під такий не підкопаєшся і на полювання не втечеш. Потім я побачила вартові вежі, розташовані через рівні проміжки, — на кожній була озброєна охорона, яка зовсщ не пасувала до безмежних диких лук навколо округу.

— Я трохи іншого очікував, — промовив Піта.

Рута мені розповідала, що в Окрузі 11 за дотриманням правил пильнують набагато суворіше, ніж у нас. Але я й уявити собі не могла, що все настільки суворо.

Далі почалися пшеничні поля — тягнулися скільки сягає око. Чолрвіки, жінки і діти, вдягнені в солом’яні брилі, щоб сховатися від сонця, оберталися у наш бік, користуючись нагодою випростати спини, і спостерігали за потягом, який проїжджав повз. Далині я розгледіла фруктові сади і подумала: невже це саме ті сади, де працювала Рута, збираючи фрукти з найтонших гілочок на верхівках дерев? Невеличкі скупчення хатинок (порівняно з ними будинки на Скибі просто висококласні) виринали то тут, то там, але всі вони були порожні. Коли починається збір урожаю, потрібна кожна пара рук.

Поля тяглися і тяглися. Я не могла повірити своїм очам — Округ 11 був просто величезний.