Манускрипт з вулиці Руської

— Я чув, — повернув голову до гетьмана, — що ви розпочали будувати в Жовкві фортецю, перед якою іграшками здаватимуться Одеський і Луцький замки...

— Так... І жити там буду. Тісно у Львові та й почет ніде тут тримати, а який то гетьман без особистого війська...

— Як архієпископ — без орденського воїнства, — Соліковський повертав розмову в потрібне йому русло.

— Не можете скаржитися, ваша ексцеленціє... У Львові кого тільки нема: бернардини, капуцини, кармеліти, домініканці...

— Лютерани, кальвіністи, аріани, — продовжував з іронією перелік архієпископ. — І православні, вашмость, і православні, — додав з притиском, злий вогник зблиснув в очах і пригас. — А ті запровадили своє антихристське братство і виповіли війну апостольській церкві... І їй важко: бернардини ходять з вертепами; капуцини гарну капусту викохують, босі кармеліти вміють добре жебрати, а воювати з віровідступниками нема кому.

— Але ж ви воюєте, — розгладив вуса Жолкевський, — церкви закриваєте, православних попів виганяєте з приходів, русинів — з цехів... Ваша ексцеленціє, не звинувачуйте мене в прихильності до схизми — мій шановний вітець, староста львівський, справді був у дитинстві православним, я ж вірно служу католицькій державі і її правителям... Проте гадкую, що в завойованому краю не слід різко порушувати попередній спосіб життя підданих... Щоб покорений народ прийняв переміни, треба вводити їх непомітно: люди бояться більше змін зовнішніх, ніж суттєвих.

— Не згоден з вами, вашмость... Правитель повинен провести всі необхідні жорстокості за одним разом, щоб піддані пережили їх без тривалого болю. І Т То ж стосується благодіянь, то їх треба давати потроху, щоб народ мав час оцінити добро.

— О, безсмертний Макіавеллі! — вигукнув голосніше, ніж дозволяв етикет, Шимонович. — Як видно з вашої розмови, вчення італійського політика можна трактувати як кому вигідно. Ви ж бо у вашому діалозі оперували тезами з трактату «Монарх», і кожен мав свою рацію. Чи не подібно ідеологи різних сект і віросповідань тлумачать святе письмо?

— А тому єзуїти визнають право тлумачення святого письма тільки за костьолом, мій сину, — відрізав Соліковський. — Пане гетьмане... Якщо у нас зайшла така розмова, — архієпископ тримав у долонях келих з вином, наче хотів його зігріти, — то при цій нагоді... Я прошу у вас, як у вельми впливового світського владці, підтримки... Може, мені вдасться переконати вас, що до Львова, в якому останнім часом досить люто заворушилася схизматицька гідра, необхідно ввести найвойовничіший орден, справжнє Ісусове воїнство, яке — єдине — може стяти погані голови потворі, — єзуїтів. А ви, шановний поете... Я хвалю вас, що пишете зрозумілою польському народові мовою, хоча... коронаційну оду ви могли були виголосити й по-латині... А втім, єзуїтська проповідь теж ведеться по-польськи, навіть сам Скарга... Ви, хвальний поете, своїм словом зуміли б у цій справі багато допомогти. Посполитий люд вірить своїм речникам. І якщо на кожному кроці... Навіть сухий кілок зазеленіє, коли його часто підливаєш водою...