Манускрипт з вулиці Руської
- Автор: Іваничук Роман
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-223-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Манускрипт з вулиці Руської». Краткое содержание книги:
Це видання «Манускрипту з вулиці Руської» приходить до читача в первісній редакції, без цензорських купюр та втручання.
Пієтет архієпископа до Лойоли особливий. Адже це він у рік своєї смерті 1556 року сказав до патера Сальмерона: «Іди в Польщу. Там для слуг Христових чудове жниво. А крім того, це королівство отворить двері, крізь які ви понесете світло євангелія до сусідніх народів. Бо міцний там оседок сатани — в Литві, Русі, Жмуді, Московщині, в безмежних просторах безбожних татар, що тягнуться аж до Хінів».
Тому лялька Лойоли стоятиме на підвищенні край столу, як натхненник боротьби за єзуїтство в Польщі.
А хто ж бореться?
Як не намагався архієпископ облагородити ляльковий портрет суперіора єзуїтів при костьолі Варвари у Кракові, а нині королівського проповідника і сповідника отця Петра Скарги, все ж заздрість до найвпливовішої в Речі Посполитій духовної особи зробила своє. Подоба Скарги вийшла відразливою: злобна гримаса губ, високе чоло у прямовисних зморшках, велика, мов лисина, тонзура і очі, стиснуті до перенісся.
Соліковський, щоправда, віддає належне знаменитому проповідникові й гофкапланові[15], котрий ще до коронації зумів схилити шведського королевича до католицької церкви, і молодий польський король Зигмунт III, вчорашній протестант, так відповів литовському канцлеру Леву Сапізі, який закликав піти на уступки протестантам:
«Хай краще загине Річ Посполита, ніж мала б католицька релігія і божа честь зазнати якоїсь шкоди».
Тоді схопився з крісла Соліковський — злість на парвеню Скаргу, який так хитро обігнав його, зірвала архієпископа з місця: це ж недарма отець Петро не відступав від короля весь передкоронаційний час! Архієпископ відчув, як похитнулося його становище: таж Скарга ще, мабуть, у Рогатині гибів, коли Стефан Баторій уже довірявся Соліковському, а тепер... Щоб не втратити позиції приближеного до двору, треба було в цю ж мить засвідчити свою солідарність з королем; Соліковський зірвав з себе єпископське одіяння і, оголивши груди, заволав:
«Краще вмерти, ніж дати іновірцям свободу!»
І все ж таки король зробив Скаргу своєю довіреною особою.
Архієпископ не ворог гофкаплана, навпаки — однодумець, обидва ж колись в Римі вступали до єзуїтського ордену; він глибоко шанує автора книги «О jednosci kosciola bozego»[16], в якій Скарга викриває блуди православної церкви і переконує схизматів у тому, що їх спасіння лише в унії з костьолом, але ж він таки парвеню. І як це йому вдалося — скарбникові львівської катедри, рогатинському пробощеві, звичайному канонікові львівського капітулу стати ректором Віденської єзуїтської академії, а тепер першою духовною особою при королеві?
Проте обидва вони борються за єзуїтство в Польщі. Скарга з Варшави, Соліковський зі Львова.
І поки що більше нема кому... Кардинал Вармії Говій, який після Тридентського собору увів перших єзуїтів до Польщі, помер; примас Пшерембський безсилий: познанський синод не дозволив йому впровадити до Познаня товаришів Ісуса. Не бажає їх і львівський клір. А що, коли б удатися до світських авторитетів? І взяти собі на допомогу нечисту силу. Авжеж...
Архієпископ вийняв з шухляди жменю ляльок-чортів у довгих штанях і високих капелюхах, підкинув їх, спіймав — ех, хлопчики ви мої моторні! Бургомістр має ціпаків, катів, а я вас, вас! Єдиний бог, він держить у руках своїх небо і пекло і нам, своїм намісникам на землі, велів користуватися послугами небесних і пекельних сил. Посміхнувся і почав розставляти ляльок-чортів на столі. Одного — поруч з макетом катедри, другого — біля Успенської церкви, третього — коло палацу польного гетьмана Жолкевського на південній лінії Ринку. Повсилював шнурки у просвердлені в столі дірки, зібрав кінці в долоню, щоб почати гру, яка завжди навіювала йому добрі думки й ходи, та раптом опустив їх, знову сягнув рукою в шухляду і вийняв звідти ляльки: зображення Станіслава Жолкевського і молодого поета Шимона Шимоновича, який на коронаційному сеймі виголосив вітальну оду королеві.
— Вас треба впрягти в роботу, — сказав уголос, поставив ляльки на стіл і до кожної присунув по чортові. — Або ні... — Ще раз рвучко витягнув шухляду і вийняв найбільшу зростом ляльку. — Ось так. — Соліковський поставив її посередині столу, відшпурив чортів, які мали опікуватися Жолкевським і Шимоновичем, переніс гетьмана й поета до найбільшої ляльки. — Я сам займуся вами, — промовив до свого автопортрета. — Сам.
Він підійшов до дверей і посіпав за шнурок дзвоника.
— Запроси йогомость польного гетьмана і пана Шимоновича до мене на вечірню гербату, — наказав міністрантові[17].
[15] Королівський сповідник
[16] «Про єдність божої церкви» (пол.)
[17] Служник католицького священика