Манускрипт з вулиці Руської

Не обурюйтеся, хто повірив у мою розповідь: я поніс його не в наукову установу, а додому, і здається мені, що ви зробили б так само.

Не пам'ятаю, що я сказав робітникам, та вони не звернули на мою знахідку особливої уваги, це ж не старовинні монети й не посуд — мотлох якийсь, ну а я, немов анахорет, просидів більше місяця вдень і вночі у своїй замкненій квартирі над зотлілими аркушами з філігранями брюховицької папірні, яка постачала папір ставропігійській друкарні, і з великим зусиллям відчитував своєрідний літопис якогось міщанина (може, самого Лисого Мацька), в який він вряди-годи, зате із скрупульозністю середньовічного лихваря по-українськи, а іноді по-польськи записував усе — від найдрібнішого гроша витрати чи прибутку до найгучніших подій у Львові. Перший запис датувався в нього 1585 роком, останній — 1611.

Були тут відомості про найрізноманітніші речі: що взяв у заклад за позичені гроші, скільки і на що витратив грошей на день, коли спалахнула у Львові проказа, кого і за що судили в магістраті; літописець смакував амурні справи львівських жіночок, не любив патриціїв, але з застереженням ставився до посполитих, яким позичав гроші або давав вино в борг. Описував військові паради, зокрема торжество на честь взяття Смоленська польним гетьманом Жолкевським, криваві екзекуції на лобному місці перед ратушею; багато уваги — з симпатією до православних — приділив Брестській унії, обурювався діяльністю єзуїтського ордену у Львові; з Успенським братством був зв'язаний торгівлею книг, про що свідчить запис:

«Сьогодні приїхав до Львова мніх Іван з Вишні, купив у мене п'ять Псалтирів». Бували й такі чудернацькі записи; «Барон зустрівся з чортом і запродав йому свою душу», «На Кальварії цієї ночі шабашували відьми»; демонічні сили для нього реальні, проте він не раз з іронією зауважує, що зустрічаються з ним частіше ті, які п'ють. Багато пише про себе: як отримав міське право і як потім розчарувався у звабах городського життя; спочатку в літописця все оцінюється грошима — до аморальності: скільки витрачає щоденно на жінку, а скільки на сина, потім, натрапляєш на несподіваний запис: «Гроші погубляють совість і розум». І весь час згадує якусь міщанку Абрекову і її дочок, певне, сусідок—то роздратовано, то з теплом, то з іронією.

Словом, переді мною вималювався цікавий тип середньовічного міщанина в тогочасному оточенні.

Незважаючи на те, що я дещо знаю про ту добу, коли боротьба православної людності проти католицизму набирала антифеодального звучання, манускрипт відкривав зовсім незнайомий цікавий світ середньовічного міста. З пожовклих листів поставали люди з їх способом мислення, з їх віруванням, психологією; я читав-перечитував рукопис і поволі сам ставав сучасником описуваних подій, зрозумівши тогочасні образи, алегорії, їх символіку. Виписував найцікавіші місця, потім вирішив зняти копію, а оригінал занести до музею. Та одного дня...